Любі читачі, я виклала 13-й розділ "Розбита я"! Він вийшов дуже контрастним — від сімейного затишку до крижаного страху.
У цій частині Артем нарешті показав себе іншим. Не тим грубим сусідом із гаражів, якого всі бояться, а людиною, поруч із якою я вперше за довгий час заснула спокійно. Навіть коли завила сирена і ці нелюди знову запустили по нас ракети, я не підхопилася в паніці. Його обійми і тихе «Я поряд» стали для мене тими ліками, яких так потребувала моя рана від війни.
Але чи все так ідеально?
 * Розмова з татом: Вона різала мене без ножа. Чому найрідніші люди іноді б’ють у найболючіше місце саме тоді, коли ти тільки починаєш дихати? «Ти ж тільки розійшлася з Сергієм!» — ці слова досі відлунюють каменем на душі.
 * Прогулянка-ідилія: Ми вибралися до Костелу, гуляли під мостом біля річки... Я бачила, як Артем ставиться до мого сина, як допомагає йому на слизькому камінні. На мить я повірила, що ми — справжня родина. Що війна десь далеко, а попереду лише сонце.
Проте фінал розділу перекреслив усе.
Ми почули звук. Той самий знайомий звук, від якого завмирає серце у кожного українця. Наша маленька ідилія розлетілася на друзки в одну секунду.
Як ви гадаєте:
 * Чи можна вірити Артему, коли він такий ніжний з дитиною, але при цьому не припиняє лаятися?
 * Що саме ми почули на мосту і як це змінить наше життя?
Читайте 13-й розділ вже зараз і діліться своїми думками в коментарях! Мені дуже важливо знати, що ви думаєте про цей поворот. ?