Фенікс не просить дозволу

З дивними відчуттями я прокинулася сьогодні
Відчуття пустоти та болю.  Рани загоюються і ця не вийняток. Відчуття спокою і страх самотності при втраті партнера чи друга неминуче відчуття. Але заїжджена фраза про "після кожної ночі настає світанок" бере верх. Все буде так як ми цього хочемо. Наші щирі запити мають властивість швидко здійснюватися. Просто ми не розуміємо, що для того щоб до нас прийшло справжнє щастя ми повинні втратити все. Все негативне, а можливо як нам здається і позитивне. Життя завжди веде нас до чогось... якщо ми не маємо цілей. Душа болить і в горлі важке відчуття, дивна реакція тіла наче в серце встромили ножа. Але це не так. Його звідти витягли... через те ми і відчуваємо біль. У процесі відродження, повстаючи з попелу фенікс запалює до тла все старе, на кожної пірʼїнки. Тиша, навколо запах старого життя, який поступово розчиняється. 
Коли я прокинулася, як завжди зранку на дворі було темно і я подумала, що там дощ, а це не зовсім гарна ідея іти гуляти під дощем, хоча... Але зараз не про це, я не хотіла вставати бо там темно і страшно. Я змусила себе піднятися з ліжка, зрозумівши що на вулиці немає дощу. Вийшовши з квартири я відчула тепле і приємне повітря, вітер дуже приємний. І тоді я зрозуміла напередодні перевели годинник, тому зараз світанок такий темний, але вечір буде довший та світліший. Цікаво правда?
Дорогий друже розумієш в чому річ? Прокидаюся не здавайся. Йди туди де страшно, не комфортно. Незважаючи на пустоту в середині себе ми повинні рухатися далі. Ми всі травмовані і нам не по собі спокійне і щасливе життя . Ми родом з дитинства, у нас купа травм. Ми не вміємо жити спокійне життя. Але ми можемо навчитися цьому. Ми повинні стати людиною, яка поставить крапку у нещастях наших сімей. Наші діти виховуються зовсім в інших сімʼях та інших світах.