Йти туди де страшно, не комфортно. Незважаючи на пустоту в середині себе ми повинні рухатися далі. Ми всі травмовані і нам не по собі спокійне і щасливе життя . Ми родом з дитинства, у нас купа травм. Ми не вміємо жити спокійне життя. Але ми можемо навчитися цьому. Ми повинні стати людиною, яка поставить крапку у нещастях наших сімей. Наші діти виховуються зовсім в інших сімʼях та інших світах.
1 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиДумка загалом дуже правильна. Справді, щоб вийти з кола старих травм, треба вчитися жити інакше, навіть якщо це страшно, незвично і внутрішньо все цьому опирається.
Таким чином ви дійсно зможете перебудувати свій внутрішній емоційний ритм.
Гарного настрою і легкого пера :)!
Але я б додав важливе уточнення: не все зводиться до “йти туди, де страшно”. Іноді страх — це не точка росту, а нормальна реакція на те, що тебе реально руйнує. Тому вихід часто починається не з героїчного ривка, а з простих речей: меж, нових рішень і нових звичок.
Бо саме так і формується нова опора — не гучними обіцянками собі, а маленькими повторюваними діями. Почніть хоча б із простого експерименту: робіть зарядку щоранку 30 днів поспіль. Достатньо 5 хвилин. Прості вправи, прості рухи, але щодня, без торгу із собою. І саме так поступово психіка звикає до нового ритму. Не через півгодинний комплекс вправ раз на тиждень, а через регулярність. Починати треба з простого.
Андрей Романенко (Black Silver), ❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати