В романі Сергія Жадана «Інтернат» зображений прифронтовий Донбас 2015 року й тяготи місцевих жителів, що опинились в прикордонній «сірій» зоні. Лінія фронту рухається не тільки по землі, а й по їх долях. Нові умови наповнені невизначеності, залишили розмірену рутину старого повсякденного життя в минулому. Назву роману можна трактувати також символічно, як те, що тебе полишили приреченого на виживання в тому локальному просторі, що вчора ще називався домом, а сьогодні став непередбачуваним місцем, покинутим, ізольованим й далеким від нормального життя. 

Ілюзія безпеки та хаос

Ми всі в тій чи іншій мірі послуговуємося ілюзією безпеки. Ми будуємо відчуття світу допускаючи, що є речі, які від нас залежать, а є ті, які ми контролювати не можемо. Певні речі, що не піддаються нашому контролю ми допускаємо, як вірогідні, особливо, якщо це траплялося з нами чи нашими близькими. Якщо це відповідає нашому життєвому досвіду. Певні ж речі ми сприймаємо, як закономірність, як само собою впорядковані, безпечні. Відповідно не допускаємо, що ці базові речі можуть просто в якийсь момент зникнути. Але як писав класик, проблема не в тому, що людина смертна, а в тому, що вона раптово смертна. Міра ілюзії безпеки, міра нашої безтурботності є пропорційною до міри тієї тривоги, яку нам вдається уникнути. Чи вдавалось. 

Хаос в деякому сенсі можна назвати пеклом, що проривається в світ. Коли руйнується порядок разом з ним руйнується те, що ще вчора, здавалося, ти тримаєш в руках, але вже сьогодні воно не належить тобі. Питання виживання – це коли тобі не належить безпека. Коли фундаментальна потреба в безпеці зникає, тим більше, коли зникає без всякої на те твоєї провини. 

Сергій Жадан в «Інтернаті» описує три дні життя головного героя, який вимушений з одного населеного пункту дібратися до іншого, щоб забрати свого племінника з інтернату. Під час цієї подорожі він проходить, я би сказав, Донеччиною, як територією хаосу, де вже немає знайомого йому колись безпечного простору, а є повсюди загрози, які не можна передбачити. Транспорт не ходить, а електрика, водопостачання, зв'язок то є, то немає. Багато хто просто виїхав і покинув все, як є, що навіть не знаєш є лікарі в лікарні чи ні, а хто застряг тут тепер сам є покинутим.

Заміновані території, коли потрібно двічі думати, якою дорогою йти. Постійні обстріли, що, в принципі, можна назвати квінтесенцією хаосу. Лінія фронту в динаміці рухається зовсім поряд. В твоєму селищі військові однієї армії, а в сусідньому вже іншої. Головний герой переходячи з одного селища в інше й зустрічаючи військових не відразу розумів, якої саме армії військовими вони є, не відразу розумів якою мовою йому говорити з ними, а демонстрація паспорту з пропискою, як підтвердження, що він місцевий, кожного разу супроводжувалася великим внутрішнім напруженням. Повсюди непередбачуваність від якої залежить, не мало – не багато, твоє життя і життя твоїх близьких. Непередбачуваність, яка поглинає, забирає все більше контролю над реальністю, оголює тебе до одного мотиву – виживання. 

На зміну безпеці приходить безпомічність, а що з цього більше є ілюзією залишається питанням відкритим. Від моменту, коли ця стаття написана, до моменту подій описаних в романі «Інтернат» всього десять років, але, як нам вже відомо, хаос масштабувався й ті, хто могли закривати очі на локальний конфлікт десять років тому, не впевнений, що можуть так само легко закривати їх зараз.

Межова ситуація

Карл Ясперс називав межову ситуацію тією, яка виходить за рамки звичного контексту життя. Іншими словами, звичної повсякденності. В таких умовах психіка регресує до більш примітивних механізмів захисту основаних на розщепленні. Немає часу розглядати відтінки, немає на це внутрішніх ресурсів, якщо питання стосується виживання. Світ стає чорно-білим. 

Можливо, екзистенціалізм не просто так з’явився саме в двадцятому столітті на яке випало стільки невизначеності, безпомічності та боротьби, що вистачило ще б на декілька століть. Екзистенціалізм, як філософський напрям, зміщує фокус з дослідження буття на дослідження людини. Карл Ясперс бачить не тільки втрату звичних орієнтирів й безпомічність, а ще шанс для людини в ситуації невизначеності пізнати свою аутентичну екзистенцію. 

Герой «Інтернату» також змінюється під час своєї подорожі, як і змінюються його стосунки з племінником, за яким він вирушив. Ці стосунки стають глибшими, як і стає глибшим розуміння себе. Він вимушений робити те, що не хоче, ризикувати заради ближнього, брати на себе відповідальність, а отже в нього не залишається нічого іншого, як познайомитися з новими гранями своєї особистості. Погранична ситуація оголює його і більше проявляє. 

Як писав інший класик, в темні часи особливо гарно видно світлих людей. Я б продовжив думку, додавши, що коли наступлять світлі часи, вони підсвітять ще й тих темних людей, які раніше зливалися з темрявою, користувалися нею. 

Межова ситуація відкидає людей в розщеплення, в чорно-біле сприйняття світу, де кожний робить свій вибір. Вирішує на що він готовий піти заради виживання. Одних ми бачимо відразу, інших пізніше, деяких не побачимо ніколи. Але важливіше, що ми зможемо побачити більш глибоко себе. Перевірити скільки тривоги ми здатні витримати втрачаючи ілюзію безпеки. Дізнатися стали ми менш людянішими чи навпаки більше. Чи знайшли ми нові смисли.