Недавно зустрів інформацію про те що, при зйомці серіалів чи фільмів, від режисерів вимагають, щоб герої детально пояснювали та розжовували свої емоції,думки та вчинки. Інакше глядач зайнятий пролистуванням рілсів чи перепискою в телефоні не зрозуміє про що йдеться.
Те ж саме відмічаю в книгах. Чи у початківців, чи у розкручених авторів - детально пояснюється та розписується мотивація героя. Зазвичай такі книги не читаю - вони не цікаві та й не дуже подобається, що до читача ставляться, як до дитини.
Прикладаю зусилля вичищати подібне і зі своїх текстів.
І саме цікаве ,що це був мій перший пост на букнеті - і знову до нього повертаюся :
Good stories are not told, they are implied.” — Grace Paley
«Хороші історії не розповідають — їх натякають.» Грейс Пейлі
5 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВ цілому, гарна порада, дякую.
Інколи я і сам помічаю у себе подібне. Хоча, звісно, без прямих натяків також не можна як на мене, а то книга скотиться у опис того, що там і у кого стиснулось та розтиснулось, замість прямого гніву чи спокою))
LibertyFox, Погоджуюсь
Мені подобається, коли герой має не просто мотивацію, а ще й внутрішню логіку, яка змінюється від сцени до сцени залежно від зовнішніх обставин, середовища та власного внутрішнього росту. Саме тоді персонаж відчувається живим, а не функцією сюжету. І так, можливо, деякі мої тексти інколи бувають перевантажені роздумами, бо в моменті персонаж часто стоїть не перед одним очевидним кроком, а перед десятком рішень, з яких треба вибрати те, що найкраще відповідає його меті.
А щодо пояснень — тут, як на мене, справа не в тому, щоб усе розжовувати або, навпаки, все лишати суцільними натяками. Натяки — це добре, і в кіно, і в літературі, і навіть у житті. Але якщо автор не говорить читачеві щось прямо, то він має показати це через дії, реакції, вибір персонажа. А вже потім можна занурити читача у внутрішній світ героя, де все раптом здатне перевернутися на сто вісімдесят градусів. Оце, як на мене, і є найцікавіше.
Андрей Романенко (Black Silver), "він виглядав так, ніби хоче когось вбити". - Чесно кажучи теж не дуже добре. Цей висновок має зробити читач через опис ,дії чи слова.
Саме тому писати складно. Бо потрібно дуже ретельно продумувати сюжет в кілька шарів . Зовнішня дія - внутрішні емоції
О, я добре вас розумію. Бо спрощення має межі, а читають для того, щоб тренувати фантазію, а не мотати на кулак нерви автора)
Це мистетство балансу)
Згоден, що розжовувати кожну емоцію — це вже занадто. Проте закидати в історію персонажів без бодай стислого пояснення того, хто вони, звідки і як їх занесло в цей сюжет — цілком виправдано і навіть необхідно. Адже більшість сильних історій тримаються саме на минулому героїв чи на певних подіях, які формують їхній нинішній характер. Без цього виходить за схемою: "йшов Іван, зустрів Степана і почалося...". Читач має розуміти, чому цей Іван діє саме так, а не інакше, особливо якщо це впливає на розвиток сценарію.
Сергій Більцан, Все правильно. Це мистецтво оповіді - розповісти та пояснити історію персонажа ненав'язливо і достовірно. Не перевантажуючи оповідь
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати