Рецензія на книгу Дієз Алго «слід падучої зорі»

Рецензія на книгу Дієз Алго «Слід падучої зорі» написана в рамках безстрокового марафону.

Події твору розгортаються паралельно у двох вимірах: у нашому світі та у світі міфів, духів і богів.

Головна героїня Наталка вирушає на вихідні в село до мами. Їде без чоловіка та дітей, оскільки ті просто не захотіли скласти їй компанію. Надворі вересень, господарські роботи майже закінчені, тож жінка планує відпочити, перемкнутися з міського ритму життя та назбирати терну для наливки. У неї всього півтори доби, тому одразу після приїзду вона перевдягається і йде до лісу, де зустрічає Валерія, який представляється переселенцем зі сходу.

Їхнє спілкування протікає напрочуд легко та приємно. У цьому новому знайомому було щось особливе, але що саме — героїня пояснити собі не могла. Вона повернулася додому до міста: робота, побут, діти... Та щось невловимо змінилося. Наталка відчувала якесь внутрішнє спустошення. Її нестримно тягнуло назад до села. Навіть попередження чоловіка про те, що на наступні вихідні обіцяють дощі, її не зупинило. Родина знову відмовилася їхати з нею, тож Наталка вирушила сама.

Цього разу вона вирішила допомогти мамі назбирати шипшини. Через дощі мати хвилювалася, що ґрунт може провалитися, але Наталка все одно пішла і вдруге натрапила на Валерія. Після їхньої прогулянки вона вночі вийшла до нього в сад, і там відкрилася правда: Валерій виявився не зовсім людиною. Він — слов'янський бог Велес, покровитель худоби, музики та поезії, володар підземного світу.

Так зароджується їхній зв'язок — стосунки звичайної жінки, яка втомилася від буденності та війни, з потойбічним світом духів. Це охоплює першу частину твору. Хоча книга формально не поділена на великі частини, ці перші дев'ятнадцять розділів мені надзвичайно сподобалися. Авторка пише дуже легко: їй  вдається повністю занурити читача в цей вимір. Ти ніби сам тікаєш від реальності і починаєш вірити в існування магії.

Цікаво, що Наталя не відчуває провини перед чоловіком. Вона добре до нього ставиться, але  їхній шлюб уже нагадує стосунки брата й сестри. А ось до Велеса в неї палає справжня пристрасть. Хіба можна вважати зрадою почуття до того, у чиє існування більшість навіть не вірить? До того, що іноді здається просто грою уяви? Це ніби захоплюватися книжковим героєм чи актором кіно. Приблизно так міркує героїня.

Більшість твору читається на одному диханні: ти заглиблюєшся в сюжет, проживаєш нові емоції та здобуваєш незвичний досвід разом із Наталкою.

Але настає переломний момент. Десь в останніх розділах історії  додаються штучний інтелект, як окремий герой, та філософські міркування про Всесвіт. Стиль авторки стає більш сухим та документальним. Для мене твір різко перестав відчуватися художнім. Звісно, це на любителя — судячи з відгуків, комусь такі міркування дуже подобаються. Але мені стало трохи нудно. Ці епізоди здалися обривчастими та недопрацьованими. Я продовжувала читати переважно тому, що хотіла дізнатися, чим усе закінчиться. Інтрига дійсно тримає до кінця, але читаєш уже швидше за інерцією.

Попри це, я щиро раджу прочитати цю книгу. Вона надихає, генерує нові ідеї та відкриває незвідані грані, а авторка чудово володіє словом. Я дуже рада, що відкрила для себе цей твір. Дякую!