Звісно, не чекала...

Ставки зростають стрімко. Двісті. Триста. Чотириста тисяч євро за вечір у моїй компанії. Почуваюся товаром, виставленим на вітрину, і ця роль мені глибоко огидна. Але я Бернц, тож мушу тримати обличчя.

— П’ятсот тисяч євро за вечерю із чарівною пані! Хто дасть більше? П’ятсот тисяч євро — раз! П’ятсот тисяч євро — два! — Аукціоніст уже готовий вдарити молотком, коли з глибини залу лунає спокійний, крижаний голос:

— Мільйон євро.

Зал ахає та завмирає. Усі голови повертаються назад. Там, у напівтемряві, стоїть Артур Георганов. Він не підняв руку, не вигукнув ставку, він просто промовив суму, яка змусила всіх інших претендентів відмовитися від подальшої участі. Його погляд спрямований просто на мене, і в ньому я читаю тріумф та… виклик.

Аукціоніст на мить втрачає здатність розмовляти, потім його обличчя розпливається в захопленій усмішці.

— Мільйон євро! Пан Георганов ставить мільйон євро! Неймовірно! Мільйон євро за вечерю в компанії чарівної Діани Бернц! Нагадую — усі гроші підуть на будівництво онкоцентру! Мільйон євро — раз! Мільйон євро — два! Мільйон євро — три! Продано! Вечеря з Діаною Бернц дістається Артуру Филиповичу Георганову!

Зал вибухає аплодисментами. Усі дивляться на Артура, потім на мене, намагаючись зрозуміти, чи варта я цієї нечуваної ставки. А я… я відчуваю, як земля йде з-під ніг. Мільйон євро. Ціна, яку він заплатив, щоби просто посидіти зі мною за одним столом. Через двадцять сім років він купує мене, як колись мій батько купив його…

За попередньою домовленістю з організаторами аукціону, вечеря має відбутися за тиждень в одному з найкращих закладів міста, але Георганов підсідає за мій столик просто зараз.

— Ну здрастуй, Діано. Не чекала?