Палата номер «8». 

— Людочко?

   Юнак спинився на порозі, не насмілюючись пройти далі. Богдан спочатку навіть подумав, що помилився палатою.  На ліжку сидів підліток у позі лотоса і похитувався вперед-назад, щось тихо мугикаючи собі під ніс. Коротке волосся стирчало в різні боки, обрамляючи неприродно худе та бліде обличчя. Богдан важко ковтнув і тихо підійшов.

— Що вони зробили з тобою, Людочко… З твоїми косами…

   Дівчина завмерла. Вона повільно підвела на нього очі, які тепер здавалися ще більшими. Проте бездонні озера потемніли, як небо перед грозою.

— Ти… — ледь чутно, проте досить твердо мовила вона.

— Так, зіронько, то я! — зрадів Богдан. Він хотів її обійняти, але Люда зашипіла, наче кішка, і примружила очі.

— Не чіпай мене!

— Я заберу тебе звідси! — якомога спокійніше продовжив хлопець. — У Карпатах є гарний центр психологічної допомоги…

— Ти обіцяв мені ґражду в Карпатах, а не психушку! Не хочу. Моє місце тут. Вони думають, що я дурна, — Люда знову захиталася, обхопивши себе руками. — Хай думають… Мені тут добре.

Невеликий спойлер до оновлення "Загублених у вічності", яке вийде вже у вівторок. 

Як вам зміни в зовнішності головної героїні? Про її внутрішній стан навіть казати не буду. Єдине тішить: волосся не зуби, відросте.

Запрошую доєднатися до однойменного Телеграм-каналу, де ви знайдете багато візуалу та роздумів автора про своїх персонажів.