Любі опублікована глава роману " Капкан для метелика"

Перший ранок.
Він прокинувся раніше. Лежав, дивлячись, як світло повільно заповзає на її оголене плече. Зазвичай о цій годині він би вже тримав її за волосся, притискаючи обличчям до подушки, або шепотів би їй у вухо щось брудне й точне. Сьогодні він просто дивився. Потім встав, пішов на кухню і ввімкнув кавоварку.
Коли Лея вийшла — у його старій футболці, боса, з волоссям, що стирчало в різні боки, — Джонатан простягнув їй чашку без слів. Вона взяла. Торкнулася його пальців — випадково чи ні, він не зрозумів.
— Доброго ранку, — сказала дівчина тихо.
Він здригнувся від цього нейтрального, звичайного речення. Воно звучало неправильно. Як музика без басу.
— Доброго, — відповів чоловік хрипко.
Вони снідали мовчки. Джонатан різав хліб, вона мазала масло. Звичайні рухи. Звичайні звуки. Але кожен раз, коли її погляд падав на його руки, він відчував, як м’язи на щелепі стискаються. Він знав, що міг би зараз схопити її за зап’ястя, притиснути до столу, розсунути ноги одним рухом коліна. Знає, що вона б не пручалася — принаймні спочатку. Але Джонатан не рухався. Просто різав хліб. Дуже повільно.