Час до десятої здається вічністю. Так важко мені ще не доводилось чекати. Я не знаходжу собі місця, двадцять разів вже передумувала і збиралась втекти з кімнати, бо записки я забрати вже не зможу. Але зрештою залишаюсь.

Давид з'являється першим. Він заходить не стукаючи, по-господарськи. Як завжди спина пряма, плечі розправлені, погляд гострий, направлений на мене. Він на мить завмирає біля дверей, а потім повільно рушає в глиб кімнати.

Підскакую з ліжка, опиняюсь біля вікна. Своєю присутністю він заполонив весь простір, я й забула, як це залишатись з ним наодинці.

- Сподобались мої подарунки? - голос його розриває незручну тишу. Киває на троянди, що стоять у вазі на столі. Їм вже декілька днів і в теплій кімнаті пелюстки прив'яли, але вони досі красиві. - Не викидала. Кожного разу ставила у воду.

- Просто шкода квітів, - знизую плечима. - Вони ні в чому не вині. - А іграшки пізніше віднесу у дитячий будинок.

Киваю на шафу і його обличчя темніє, коли він бачить невеликі плюшеві зайчики та ведмедики.

- Я їх тобі не дарував, - його тон стає холоднішим. Здогадується, від кого інші подарунки.

А я тепер точно знаю, що до моєї кімнати прокрадались обидва брати.

- А солодощі? - уточнюю.

- Коробки з цукерками, - відповідає задумано. Хмуриться, стискає руки в кулаки. - Які були ще подарунки від Дем'яна?

Запитує вимогливо, наче я зобов'язана йому дати відповідь. Але не дочекається. Мовчу навмисно. Дивлюсь на нього впевнено, з викликом. Він хмикає в мить розслабляється. Робить крок до мене.

- Ти запросила мене, - промовляє вкрадливо і в чорних очах загоряється вогонь. - Про що ти хочеш поговорити? Чи може краще не треба слів?

Ще один крок і я виставляю вперед руку, зупиняю його.

- Зачекай, - кажу схвильовано. Він на відстані декількох метрів, а мене вже кидає в жар. - Ще не час.

- Не час для чого? - дивується.

І якраз в цю мить в двері стукають. Давид різко розвертається, а я видихаю з полегшенням, та водночас набираю повні груди повітря, бо зараз буде не просто.

- Заходь.

Двері відчиняються і в кімнату заходить Дем'ян з усмішкою на обличчі. Та потім він бачить Давида, розгублено переводить погляд на мене і його усмішка гасне.

- Якого чорта приперся? - гарчить Давид.

- Що тут відбувається? - вторить йому Дем'ян.

https://booknet.ua/reader/zveden-zaboronena-gra-b448114?c=4926310&p=1