Ще одна відредагована книга

Вітаю любі читачки і читачі!

Мій роман «Наречена з нетрів» отримав друге дихання, позбувшись помилок)) Покращений, виправлений від одруківок і неточностей текст вже на Букнет. Запрошую всіх, хто ще не читав цю книгу!

Анотація:

Владний, холодний чоловік, якому неможливо протистояти. Нестерпний тип зі славою переконаного холостяка і жінконенависника. Треба ж було їй, дівчині з маленькою мрією і великими проблемами, випадково зв'язатися саме з ним! Тепер для всіх вона — його наречена. Щоправда, лише до виборів.

Тільки що коли вона закохається, а для нього це все залишиться грою?

— Тепер будеш моєю дівчиною.

— Що?

— Преса думає, що ти моя дівчина, тому доведеться нею побути. Я заплачу.

— Але я... Я не хочу!

— Треба було думати, перш ніж засинати в моєму авто.

— Зараз дівчина, а потім що? Може, ще накажете бути вашою нареченою чи дружиною?

— Треба буде — будеш.

Уривок з книги: 

Вони минали сині двері. Він сповільнив крок, але зовсім не зупинився. Нахилився трішки в її бік і на ходу легко цьомнув у губи. Рая не встигла ні зреагувати, ні відчути смак поцілунку. Лише здивуватися встигла.

— Що це було?

— Євген сказав так зробити, вони з фотографом десь тут.

Вона покрутила головою, але згадала, що не треба. Прикусила губу, ніби хотіла все ж посмакувати залишками поцілунку, та нічого не відчула. Трохи ображено сказала:

— Наступного разу попереджай, що цілуватимеш.

— Хто ж про таке попереджає?

Він гмикнув і відкрив перед нею дверцята авто. Рая вмостилася на переднє сидіння, трохи розчарована тим, як швидко минуло побачення. А ще — занадто коротким поцілунком.

Тверезий розум нагадував, що взагалі-то це гра, що поцілунок все одно був нещирим, що... Але яка різниця, якщо їй хотілося? От просто з цікавості хотілося знати, як це — коли цілує такий чоловік.

А може, й не просто з цікавості.

Владислав завів авто, ткнув у вухо свій маленький навушник, коли знову зателефонував Євген. Вона не чула і не питала, що там говорить піарник. Периферійним зором зауважила, як зиркнув на неї Влад і кивнув. Євгену сказав:

— Гаразд, зараз, — і розірвав дзвінок.

Рая відчула його теплі пальці на своєму підборідді, коли повертав її лице до себе. Спитати не встигла, бо сам попередив:

— Цілую.

Його губи були свіжими й ніжними. Смакували краще, ніж ресторанні страви щойно. Він цілував повільно, не поспішав, наче вивчав, знайомився з її вустами. Поглибив поцілунок лише на мить, так що вона й не встигла відповісти. А коли трішки відхилився, зазирнув їй у вічі й несподівано спитав:

— Ти незаймана?

Рая розплющила очі, часто закліпала, повертаючись до реальності.

— Щ-що? Я не... Не знаю.

— Як це — не знаєш? — Влад звів брови, гмикнув. — Втім, не важливо. Зробімо ще кілька кадрів, — і знову нахилився.

ЧИТАЙТЕ КНИГУ ТУТ

А також запрошую вас до романів у процесі:

«Не край мого серця»

«Гріши зі мною»

***

Більше новин від мене, спілкування і подарунків у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.