Вірш, який змусив Марію додати коментар.

Червоний пунктир

Коли листопад розмиває останні кордони,
Нахлине спогад — як маки в іржавій траві.
Це виклик природі, це вихід за власні канони,
Де ми ще не стерті, де ми ще до болю живі.

В цьому світі вдень ми привиди недосяжні.
А вартість мають лише полуночні сни.
На зламі сезонів, у присмаку терпко-маковім,
Ми шукаємо світла посеред глухої стіни.

Клич у ніч мене. Клич, хай луна не втихає,
І вітер нічний   нагадає мені
Спогад, який крізь пальці мої протікає —
Тільки не гасни. Тільки світи мені.