Вірш, який змусив Марію додати коментар.

Червоний пунктир

Коли листопад розмиває останні кордони,
Нахлине спогад — як маки в іржавій траві.
Це виклик природі, це вихід за власні канони,
Де ми ще не стерті, де ми ще до болю живі.

В цьому світі снів — ми приблуди, ми тіні однакові,
Де вартість мають лише недосяжні сни.
На зламі сезонів, у присмаку терпко-маковім,
Ми шукаємо світла посеред глухої стіни.

Клич у ніч мене. Клич, хай луна не втихає,
Хай нічний блукалець світить на зшерхлі дні.
Тишею спогад крізь пальці мої протікає —
Тільки не гасни. Тільки світи мені.