Ну що, заінтригувала? А я ще піділлю масла у вогонь:

«Пишається калинонька,

Явор молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють»

(Фрагмент із вірша Т. Шевченка «Тече вода з-під явора»)

Іноді мої творчі інсайти (а точніше, їхні джерела) бувають по-справжньому незвичайними.

Уроки були зроблені на совість, ніщо не віщувало ранкового дедлайну. Вже перед самим виходом із дому син раптом повідомив:

— Мам, там Голегівна мені папірець у пенал поклала, подивися, що з ним робити?

«Записками ми ще не спілкувалися», — хмикнула я про себе, вже передчуваючи щось недобре. У надрах пенала, серед погризених ручок, хлоп’ячих скарбів та монеток, на мене чекав листок із чотирма рядками з вірша Шевченка.

— Це треба було вивчити на сьогодні? — я швидше приречено фіксувала факт, ніж запитувала.

— Напевно, — знизав плечима син.

Усю дорогу до школи (а це якихось нещасних п’ятнадцять хвилин) ми зубрили чотиривірш, виявивши в собі жорсткий «затик» на слові «верболози».

Саме ця комічна ситуація намалювала в моїй уяві не просто сцену для нового розділу, а наштовхнула головну героїню на оригінальне рішення і дала несподіваного союзника у магічному бою не на життя, а на смерть. Звісно ж — молодого, кмітливого та зухвалого.

Усе це було миттєво записано, щойно я повернулася додому. І не важливо, що до цього моменту в оповіді ще з десяток розділів — зате яка перспектива!

А як інсайти приходять до вас, друзі?

Чи бувало таке, що звичайна побутова ситуація раптом перетворювалася на епічний сюжет? Поділіться своєю історією, буде дуже цікаво!