Холодний прагматизм чи гарячий запал

Цей пост для тих, хто бажає порозмірковувати і потеревенити трохи)

Знаете, я ось написав цикл "Леді замку Саммерфелл" де три головні герої: СеллаХейл та Ріам Хейл, а також Найро. І кожен із них проходить свій особистий шлях. 

Найро, що, зіткнувшись з несправедливістю з боку Ріам, що тільки не робив, щоб вижити. Чого вартий тільки той факт, що він потрапив у рабство до бандитки Хельги. І свій шлях він пройшов від жорстокості і несамовитості до спокійного та врівноваженого чоловіка, що не тільки зважує власні дії, а ще й може дивитися далеко наперед. 

Ріам, що починала свій шлях як пихата аристократка, що не рахується ні з ким, хто хоч якось нижчий за неї. На своєму шляху вона і втрачала, і страждала, а про події у лісі я взагалі мовчу. Та, попри усе, вона пройшла свій шлях, можна сказати, із гідністю. 

Селла, що починала як, не побоюсь цього слова, затупок, який фразу "читати між рядків" сприймав буквально! І навіть вона, не без допомоги своєї сестри, змогла пройти усі ці випробування і стала тією жінкою, на яку завжди можна покластися як на полі бою, так і у сімейному житті. 

Але! Усі вони - головні герої. Але от щодо антагоністів, у тому циклі це відбулося якось само по собі. Я, прописуючи Кору та Сера Таріса, навіть не особо вдавався у деталі. Я просто відчував, що вони мають бути такими. 

Та ось для нових циклів, я хочу глибше замислитись над тим, що значить антагоніст. Особливо його характер! Бо антагоніст, це не "той тип, що заважає дихати головному герою". На мою думку, гарний сюжет, це коли ти виправдовуєш і головного героя, і головного антагоніста. Коли відбувається битва не між персонажами, а між ідеями та особистостями. І ось, ключовою складовою будь-якої особистості є характер. І, як правило, характер можна поділити на 2 варіанти: щось по типу Вааса із третього Фар краю та якогось Волан де Морта. Так, це дві крайності, але це підійде для прикладу.

Перший - справжній псих, що діє із великим замахом, усе робить гучно та епічно. Такі персонажі запам'ятовуються вчинками та надемоційністю. 

Другий - тихий спокійний злодій, що поступово йде до своєї цілі. Ось тут вже дії не так гарно запам'ятовуються, як на мене, бо виконуються із холодним розсудом. У таких героях запам'ятовуються стратегії. Як вони приходили до своїх цілей та у який спосіб. 

Цікава ваша думка, можливо, з ваших розмірковувань я зможу щось взяти, чи це наштовхне на думки якісь.