Ворог, що дай найліпшу пораду

Ну ось прямо не знаю. У моєму циклі є багато персонажів, які мені подобаються. Чого варта та Коколія, яка лише 3 рази за 5 книг з'явилася, але її написання її історії настільки важко мені далися, що я досі не можу забути це. Ріам, Селла, Кора - усі вони мають свої власні історії. Але от є персонаж, якого, не знаю як вже так трапилося, але особисто я поважаю. І чомусь у цей вечір і цей пост хотілося б приділити саме цьому персонажу. Саме він дав Найро той самий "пендаль", що змусив його стати тим сильним воїном, яким він став. Ті, хто читали, мабуть, здогадалися, що я кажу про Хельгу Халізну Руку. 

Величезна та груба бандитка, але, якби не вона, гадаю, що в мене й не вийшло б розкрити героїв так, як вони розкрилися. Просто залишу тут один уривок з книги

(Візуал також додав. Зброя та речі, що гарно характеризують Хельгу)

— Розумію... — відповів Найро, який не знав, як відповісти. 

— Та нічого ти не розумієш! — відрізала жінка. — Ти, за своє блошине життя, ще нічого не побачив. Так, деяке "лайно" із тобою та твоєю Марі трапилося, але світ, що за стінами твого села, куди більш ворожий та жорстокий. Якщо б вчора ти натрапив, наприклад, не на нас, а на группу Ланса, який зараз "працює" біля столиці, то ти б тут ситий не сидів би. Вони б зняли з тебе шкіру, а потім змусили б тебе її ж і з'їсти. І все це виключно задля забави. А якщо б потрапив би до Шрама, то було б ще гірше. Він, знаєш, не просто так зветься саме так як зветься. А тут ти, такий милий та красивий юнак. Я навіть не знаю, що б він з тобою зробив би, але повір, тобі б це не сподобалося. 

— Тобто ти — найліпший вибір? — спитав Найро. 

— А ти хочеш посперечатись із цим? — награно здивувалася жінка. Глянувши на нього крижаним поглядом блакитних очей, вона ігриво підняла одну бров, провокуючи хлопця. — Ну навіть якби нас тут не було, ти вважаєш, що у такому стані зміг би вижити в лісі? Не сміши мене, до зими б ти вже всіх черв'яків би нагодував тут. 

— Я знаю... — понурив голову хлопець. — Але ж... Я просто хотів спокійно жити, одна єдина розмова з леді Ріам... — почав було хлопець. 

— Все, замовкни! — обірвала вона його. — Ти мене дістав вже з цією жінкою. Досі звинувачувати усіх навколо. Краще ось! — сказала вона та кинула хлопцю мішок та мотузку від ошийника. — Йди, на тебе чекає прання. І пам'ятай, якщо спробуєш втекти, я тебе роздіну, прив'яжу до дерева та обмажу шматком м'яса — до першого хижака. 

Хоч цієї фрази і не було у книзі, але я гадаю, що вона би дуже їй підійшла.