Вже скоро! Я вчора якось так зробив, сам того не розуміючи, що книга тепер готова не на 60%, а на 80. В уяві тримаю ще кілька частин, плюс, звісно, перевірка тексту. Але не хвилюйтеся, ви отримаете усе за розкладом) А щоб не було сумно й нудно, ось вам невеликий уривок з книги! (І візуал)

Галявина була на невеличкому пагорбі. В умовах боліт, це було гарною перевагою — з цього місця усе село було видно. А якщо пройти далі по галявині, зійти трохи з пагорба, то там вже можна вважати, що ти залишив Водне. Рідко хто виходив за межі села — зайва небезпека й високий ризик. Усе, що було необхідно, було тут, поруч. Невеликі палички й слиз, яким підтоплюють пічки, ягоди, риба та коріння, лози й навіть деякі лікарські рослини — усі місцеві знали де тут усе росте, бо кожного тут цьому вчать з дитинства. Лише будівельну деревину потрібно було приносити з інших місць — навкруги були лише невеличкі дерева, стовбури яких більше нагадують палиці, ніж здорове дерево. Крони цих дерев були трохи вище рівня очей, а по формі вони нагадували густу кулю з листя, що боляче ріже шкіру, коли торкаєшся дерева. Втім, навіть таку рослину місцеві гарно приборкали та опанували. Дошки з цього дерева вони відварюють: під час процесу, масло виходить з дерева і залишається на поверхні води. Самі дошки потім сушать й підкидають у багаття. А з листя, яке дуже важко тут сушити, роблять смачний чай. Айвор з матір'ю інколи п’є такий. З ягідним коржем, про який розповідала Хельга, виходить дуже смачно! 

 

— Ну, — запитав Айвор. — Полюбляю я солодке. М’ясо в нашому краї рідкість, а риба вже у горлі застрягає — настільки часто її їмо усі тут. 

 

— А мені ось подобається риба, знаєш, — із якимось легким захопленням промовила Хельга. — А ось ягоди не дуже полюбляю… Ми з тобою гарною парою вийдемо: ти мені будеш віддавати рибу, яку не полюбляєш, а я тобі ягоди, які тобі подобаються. Я гарно вмію готувати, — хвалилася дівчина. 

 

— Не сумніваюся, — промовив Айвор і, знайшовши кущ, на якому ще були ягоди, присів поруч. 

 

Невеличкі фіолетові ягідки, кислі на смак та терпкі на язиці. Втім, вони все ж таки віддавали солодким, що було великою рідкістю тут. Сіль та цукор — небачена дивина у цих місцях. Одного разу, чоловік старшої доньки Хорульда, блукаючи за межами села у пошуках деревини, знайшов великий кристал солі. Невідомо, як він тоді утворився там, але коли чоловік приніс його у Водне, то за цей кристал ледь не усі були готові битися. Хорульд тоді, як голова села, розділив цей кристал між усіма. Подібна практика нікого не дивувала, конфлікти тут ніхто не полюбляв. Але, щоб чоловік не ображався, що його знахідку розділили між усіма, староста видав йому трохи більше припасів. А хтось, одного разу, приніс тіло цілого алігатора. Тоді також м’ясо дісталось усім, а той, хто приніс, отримав більше риби й сушеного коріння. Хорульд, хоч і не дуже подобався Айвору, та несправедливим його не можна було назвати