Передвиборчий піар продовжується

Книга завершена майже на 60%, в цілому, непогано, тож я, аби підігрівати зацікавленість, приготував вам новий уривок. Звісно, що будуть і візуали, куди ж без них)

Незнайомий гість виглядав як людина. Нормальна, звичайна людина. Тільки от одяг був дуже дивним: маленькі чоботи, якісь штани, що були настільки короткими, що більше нагадували нижню білизну. На грудях — тілогрійка з хутра, а на голові — череп якоїсь рогатої тварини, яку Айвор ще ніколи не бачив. Довгі рога, що нагадували гілки дерев без листя, витягнутий писок й два невеликих отвори, в яких, при житті, вочевидь, були очі звіра. 

 

— Ти хто?! — перелякано запитав Айвор, тримаючи сокиру біля грудей. 

 

Прибулець, в свою чергу, лише нахилив голову у один бік. У тінях від багаття це виглядало лячно, майже загрозливо. Втім, ніяких дій за цим не послідувало. 

 

— Це твоя дрезина? — спитав прибулець. Голос у нього, на відміну від образу, був зовсім не страшним. Легкий та спокійний! Трохи хриплий — та то нічого. Почувши цей голос, Айвор трохи заспокоївся. 

 

“Хоча б не потвора якась, — подумав чоловік. — Просто дивна людина!”

 

— Дрези-що? — перепитав чоловік і озирнувся на транспорт, під яким спав. — Це ти про цю річ?

 

— Так, про цю! — швидко кивнула людина у черепі. — Вона твоя? 

 

— Так, я знайшов її на болоті… А що? — з недовірою спитав Айвор. Посеред ночі брати собі попутників — чоловік не хотів. Та й битися з незнайомцем за дрезину також не бажав. 

 

— Ти знаєш, куди вона їде? — спитав прибулець так, що Айвор відчув його посмішку навіть крізь череп. — Тобі краще бути мужнім, якщо хочеш доїхати до кінця! 

 

— Про що ти? — не розумів Айвор. 

 

— Якщо будеш стійким, — голос незнайомця наче поділяв інтерес чоловіка до цієї дрезини. — То, можливо, знайдеш щось краще... Але якщо ти десь оступишся і не покажеш терпіння — більше не знайдеш ці рейки! 

 

— Я тебе не розумію, де зупинитися? Про що ти кажеш взагалі?! — почав злитися чоловік. 

 

— Якщо вирішиш повернутися, то… — промовив із загадкою прибулець і кисло засміявся. Сміх був неприємним, липким — наче по спині жаби повзали. 

 

— То… що? — із недовірою, перепитав парубок.