Просто щоб знали, чого чекати

Вітаннячка!

Трохи подражнюся фрагментом з уривка, який вийде у неділю. Той самий епічний поцілунок, про який за двадцять років Стас розповідаві Ірі на кухні маєтку в "Давай будем мовчати". А потім вона поцілувала його у відповідь і витягла кольт...

Але то про іншу історію. А це - продовження "Міленіуму"

"- Гаразд, - погодився Стас, не став псувати її гарний настрій цього вечора, навіть якщо вона псувала йому настрій. – А ти що загадаєш?

Від несподіванки Лера перестала посміхатися, спочатку відкрила рота, потім стулила й закусила губу. Він пропонував мріяти? Ну що ж…

– А я… я… – вона дивилася крізь стіни кіоску повз нього своїми широко розкритими зелено-зеленими очима в оправі густо нафарбованих фіолетовим вій. Бачила там свою мрію. І без жодного вдавання в цю чарівну мить говорила, захлинаючись, уперше з тих пір, як минуло дитинство, не переймаючись, а що ж про неї подумають, чи не засміють, чи не скривдять, не насварять: - А я загадаю написати книгу, і щоб її надрукували. Таку, щоб кожен, хто відкриє, як прочитає перше речення – то одразу закохається на все життя і в книгу, і в героїв, і в автора. І навіть якщо через десять років відкриє, неважливо на якій сторінці, то знову закохається з першого слова ще сильніше і носитиме її всюди з собою. І по ній знімуть фільм, і кінотеатри будуть ломитися від людей, Тарантіно застрелиться від своєї бездарності, а Ді Капріо втопиться в океані вдруге від горя, що я не затвердила його на головну роль. Моя книга буде перекладена всіма мовами світу і люди називатимуть дітей іменами героїв і мріятимуть бути схожими на них.

– А ти? - Запитав Стас, дуже уважно її вислухавши. – Що робитимеш тоді ти, коли станеш багатою та знаменитою?

- А я житиму в гарному будинку на березі моря, одна, тільки з вірними слугами, і татом, і в мене буде шофер й червона спортивна машина, - натхненно продовжувала Лера. – І одяг тільки Версаче та Дольче Габана. І ось я якось летітиму до Нью-Йорка на автограф сесію та інтерв'ю для Форбс, і побачу в аеропорту рекламу своєї книги на біг-борді. А один пасажир купить на моїх очах мою книгу в магазині, і виявиться, що ми летимо одним рейсом і він сидить поряд. Він невідривно читатиме, а коли я запитаю, що це, то скаже – о, знаєте, це шедевр, написаний однією зовсім простою дівчиною з дуже бідної родини. І тоді я спитаю його: і як? Цікаво? А він мені такий: дуже! І розплачеться! Ось, – натхненно закінчила Лера, зробила великий ковток бренді-коли. Вона сама зараз мало не плакала.

А коли опустила майже порожню пляшечку, червона помада в куточку її відкритих, вологих губ розмазалася, очі зворушливо блищали від сліз, що набігли. І Стас не втримався. Сам не знав, що найшло на нього, звідки сміливість узялася, як наважився. Але він обійняв її за шию долонею, нахилив до себе і поцілував."

З любовʼю,

Єва