Справжнє кохання завжди на межі...

Мій погляд ковзає на його обличчя. Що це за дивна, нахабна усмішка?!

— Я сказала або зробила щось смішне? — різко кидаю я, зводячи брови.

— Мило червонієш, — трошки насмішливо відповідає хлопець.

— Гей, я не пам'ятаю, щоб ми переходили з вами на «ти», — гнівно зауважую, витягуючи серветку з пакування.

Збираюся почати відтирати сліди напою з одягу незнайомця, як раптом знічуюся, барвисто уявивши, який це все має вигляд зі сторони.

— Ось, тримайте серветки. Гадаю, впораєтеся, — буркочу, простягаючи йому упаковку.

— Чого це? — його усмішка, здається, вбудована в обличчя. — А пролив хто?

— Ви серйозно? — витріщаюся на нього.

— Розслабся, я жартую, — схоже, що комусь зараз дуже весело. — Кажу ж, що мило червонієш.

Ця фраза буквально таки добиває мене. У грудях миттєво піднімається хвиля обурення. Ну тримайся, розумнику…

❣️Вона тільки моя

Роздратовано змахую рукою й сідаю на ліжко, тягну на себе ковдру, щоб укритися... Аж раптом рука наштовхується на щось тепле.

Істерично вскрикую й відсахуюся, бо, як виявилося, під ковдрою спить якийсь незнайомий мені чоловік. Незнайомець вмить розплющує очі й дивиться на мене з нерозумінням.

Завмираю на місці, потрапляючи в якийсь ступор. Мої очі самовільно ковзають по широких плечах, підкачаних руках, лініях м'язів, що проступають крізь тонку тканину футболки. Серце калатає так голосно, що, здається, його чутно на всьому поверсі.

Несвідомо ковтаю, відчуваючи, як пересихає в роті. Наші погляди зустрічаються, і час ніби зупиняється. Його темно-сині очі уважно вивчають кожну деталь мого обличчя, ковзають нижче, затримуючись на ключицях. Навіть не помітила одразу, що халат трохи сповз. Шкіра миттєво вкривається мурашками під його поглядом.

Повинна щось сказати. Закричати. Втекти. Але замість цього просто сиджу, зачарована, не в змозі відірвати погляд від цього незнайомця в моєму ліжку.

— Хто ви?! І що робите в моєму номері?! — врешті гнівно питаю.

❣️Хочу зустріти тебе знову

— Боїшся, що не зможеш мене в себе закохати? — питає знущальницьки, а я сильно стискаю кулаки так, що аж білішають кісточки пальців.

— Боюся, що не збираюся цього робити, — грубо відказую. — Ти не на мій смак.

Різко підводжуся з гойдалки і вже збираюся піти у якесь більш спокійне місце, як Дін спритно хапає мене за руку й тягне на себе. Не втримую рівновагу й миттю опиняюся в обіймах хлопця.

— Ану відпусти мене! — гримаю на нього, пропалюючи поглядом.

Дін дивиться просто на мене, а в його темно-синіх очах мерехтять хижі вогники. Моїм тілом пробігає цілий табун мурашок. З жахом розумію, що починаю плавитися під цим поглядом.

— Тобі мало того, що ти вже сьогодні зробив? — облизую пересохлі губи й опускаю очі.

Мені абсолютно не подобається те, як моє тіло реагує на нього... Це все стрес, Каміло. Це просто звичайнісінький стрес!

— Боїшся? — вчергове повторює одне й те саме питання Дін.

❣️Кохання з побічними ефектами

Три запальні парочки... Три історії, наповнені емоціями...

Вони різні. Вперті, поранені, непередбачувані. Але кожна їхня історія — це боротьба між серцем і розумом, ненавистю і пристрастю. Бо справжнє кохання завжди на межі...