Мирного вечора, сонечки!

Запрошую до новинки, яка залишатиметься безкоштовною до завершення!

✨✨✨

Я нервово ковтаю та знизую плечима. Мені лячно, але нерви здають, і я не можу змовчати.

— Нікіто Сергійовичу, ви мене сюди покликали, щоб накричати — кричіть. Я винна, — тому все вислухаю. Чи, може, хочете виписати мені штраф — виписуйте, хай буде. Чи, може, маєте бажання мене звільнити — звільняйте, — шморгаю носом та додаю. — Ви хоча б поясніть, чого хочете від мене...

У кабінеті повисає важка пауза, яка затягується і дратує мене. Відчуваю, як тіло охоплює тремор, і я додаю:

— Так, я на роботі змушена сидіти у додатках, сплачувати комунальні послуги та все інше, бо після чотирнадцяти робочих годин я вже не можу нічого зробити. Зрештою, все закрите, і я мов вичавлений лимон. Та й не тільки я...

— Ви хочете сказати, що вам заважко? — примружившись, невдоволено цікавиться шеф.

— Я нічого не хочу сказати. Відпрацюйте з нами зміну — тоді мені розкажете, — фиркаю, при тому, що знаю: зараз точно писатиму заяву на звільнення. — Ви Ірину звільнили за лікарняне і за те, що сказала вам правду. А в неї, між іншим, дві пари двійнят. Вона ж через цю роботу дітей не бачила, — зволожую вуста та, піднявши підборіддя, зухвало додаю: — І так, я сьогодні сиділа на сайті знайомств і сидітиму надалі. Вся моя робота виконана, і за мене її не робить ніхто.

Бойко хмикає і, звузивши зіниці, пройшовшись по мені поглядом, хрипким тоном питає:

— Виговорилася?

— Виговорилася! За всіх! — фиркаю. — Ми не роботи, а живі люди, які мають ще особисте життя окрім роботи. Але кого це і коли хвилювало?

Новинка тут...

Приємних емоцій!