Знайдений десь у коморі ящик був витягнутий надвір і перетворений на робочий стіл, за яким травниця наразі сиділа, змішуючи щось у склянках, перебираючи акуратно складені пучки та роздивляючись щось в лупу. Казан на маленькій тринозі висів поруч, над обкладеним каменями вогнищем.

...

– Привіт! – посміхнулась ельфійка, підходячи ближче. – Бачу, почуваєшся вже краще, раз тобі на місці не сидиться.
– Ну а що, – Тріна знизала плечима. – Мене ж у ногу поранили, а не в руку. А трави вже зібрані… 

Вона пильно придивилась до киплячого у казані варева, щось туди додала.

– А почуваюсь… непевно якось. Вчора Дзену таки зацідила добрячого ляпаса по мармизі… Ніби й легше мало стати, але щось не те.
– Отакої! – здивувалась Міра. – Він же піклується про тебе. Рану обробляє, одяг он тобі новий знайшов.
– Ага, піклується він, – процідила крізь зуби травниця. – Тільки знущатись при цьому не припиняє. Навіть коли пов’язку міняв, не міг без отих своїх дурнуватих жартів! Всі ці “пампушечки”, “булочки”, “коржики”... Знає ж, що я цього не терплю, і навмисне доймає.
– Як на мене, подруго, – глибокодумно промовила темна, – він до тебе просто небайдужий.

Тріна глянула на неї спідлоба.

– Якось він дивно це виявляє. Але навіть якщо так… Ну, хай помріє. В мої плани якось не входило пов’язувати своє життя з волоцюгою, що якшається з половиною місцевих бандитів, не думає, перш ніж ляпати язиком, п’є дешевий шмурдяк… – подумавши, вона додала: – І біс його знає, скільки в нього до цього було жінок. З нього станеться…
– Ну, останнє може й не так погано, – Міра лукаво примружилась, а її обличчя розквітло хитрою посмішкою. – Значить, він вправний та досвідчений коханець, зможе тобі море насолоди доставити, в разі чого.
– Та ну тебе! – дівчина опустила очі донизу, її щоки порожевіли, як молоде вино. – Ти з мене знущаєшся? Щоб я… з ним?!
– Та я ж жартую, Тріно! – розсміялась ельфійка. – Що ти як дитя, заради Темряви…
– Мені щось такі жарти не вельми до вподоби, – травниця скривилась, немов з’їла одразу ящик зелених лимонів. – А насолоду він мені доставить лише тоді, коли зникне к бісу… – зіщулившись, вона пильно поглянула на темну. – А що ми все про мене та про того дуболома? Розкажи краще, що там у тебе з твоїм Келем.
– Він не мій, – Ельмірена відвернулась вбік.
– Аяаааакже! – глузливо протягнула Тріна, змішуючи інгредієнти у склянці.

✍ Запрошую до прочитання:

☀️Сяйво Темної Квітки ✹

А кому цікаво, коли, як і з чого все починалось - перша частина осьде:

☀️ Промінчик та Пелюсточка  ❀