Чому ми так любимо чоловіків із червоними прапорами… але тільки в книгах?⛓️
Той, хто мовчить. Той, хто контролює.
Той, хто небезпечний. Той, від якого “треба тікати”.
І ми такі: ✨
- ой, ну він просто травмований
- ну в нього складне дитинство
- ну він же кохає по-справжньому
А в реальному житті?) ❌️
Одна дивна фраза - і ми вже гуглимо “як розпізнати маніпулятора”)))☠️
☝️ Я чесно скажу: мене теж тягне до складних героїв. Не до картонних “ідеальних”, а до тих, у кого є тріщини. Бо вони живі. Бо в них є боротьба. Бо цікаво дивитись, що вони оберуть - темряву чи світло.⚡
Але іноді я ловлю себе на думці:
де межа між “глибокий і складний” і “просто токсичний”?⚖️
І ось мені реально цікаво:
⛔️ Для вас червоні прапори в книжкових чоловіках - це частина романтики?
Чи все ж є межа, після якої навіть у вигаданій історії стає некомфортно?
Бо якщо чесно…
я кілька разів виправдовувала героїв сильніше, ніж виправдовувала б реального чоловіка ⏳️
✨ І тепер думаю - це літературна магія чи ми просто любимо небезпечне там, де воно нам нічого не зробить?
Розкажіть! ✍️ Бо думаю навіть Сем з моєї книги "Криваве Полотно" набере пару прапорців, хоча як на мене він булочка)❤️
3 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЧитати про ідеального чоловіка нудно. Але всьому є межа. Одна річ, коли чоловік з недоліками, коли просто холодний, тримає дистанцію, робить помилки, а геть інша - коли знущається і хитро маніпулює. Токсичних, небезпечних, жорстоких, контролерів - не люблю. Романтизацію поганого - тим більше. Але дещо з важкого може бути, якщо воно виправдане сюжетом і потім веде до розвитку героя, його змін. Тільки логічних, а не "він став кращим, бо закохався".
А от в житті не хочеться складних вибирати, бо хочеться спокою і турботи, а не емоційних гойдалок. Спокійне кохання в книзі добре йде лише тоді, коли окрім любовної лінії є ще купа пригод.
Для мене такі чоловіки в книжках — це насамперед ознака того, що автор має не дуже великий життєвий досвід або досить поверхневе уявлення про здорові стосунки. Подібні персонажі часто зображені романтизовано, хоча їхня поведінка може бути токсичною, зверхньою чи навіть принизливою.
У художній літературі я не люблю таких героїв і щиро дивуюся, як героїні все ж залишаються з ними, виправдовують їх або намагаються «врятувати». На мій погляд, це виглядає неприродно і не викликає співпереживання.
Для мене це огидно й непова́жно насамперед до самої себе — коли жінка терпить зневагу, маніпуляції чи холодне ставлення, прикриваючись коханням. Я вважаю, що в книгах, як і в житті, варто показувати приклади взаємної поваги, підтримки й зрілості у стосунках, а не романтизувати деструктивну поведінку.
✨❣️❣️❣️✨
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати