Чому ми так любимо чоловіків із червоними прапорами… але тільки в книгах?⛓️
Той, хто мовчить. Той, хто контролює.
Той, хто небезпечний. Той, від якого “треба тікати”.
І ми такі: ✨
- ой, ну він просто травмований
- ну в нього складне дитинство
- ну він же кохає по-справжньому
А в реальному житті?) ❌️
Одна дивна фраза - і ми вже гуглимо “як розпізнати маніпулятора”)))☠️
☝️ Я чесно скажу: мене теж тягне до складних героїв. Не до картонних “ідеальних”, а до тих, у кого є тріщини. Бо вони живі. Бо в них є боротьба. Бо цікаво дивитись, що вони оберуть - темряву чи світло.⚡
Але іноді я ловлю себе на думці:
де межа між “глибокий і складний” і “просто токсичний”?⚖️
І ось мені реально цікаво:
⛔️ Для вас червоні прапори в книжкових чоловіках - це частина романтики?
Чи все ж є межа, після якої навіть у вигаданій історії стає некомфортно?
Бо якщо чесно…
я кілька разів виправдовувала героїв сильніше, ніж виправдовувала б реального чоловіка ⏳️
✨ І тепер думаю - це літературна магія чи ми просто любимо небезпечне там, де воно нам нічого не зробить?
Розкажіть! ✍️ Бо думаю навіть Сем з моєї книги "Криваве Полотно" набере пару прапорців, хоча як на мене він булочка)❤️
10 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиОх, це вічне питання!
Мені здається, магія в тому, що в книгах ми бачимо підтекст — те саме "складне дитинство" чи внутрішню боротьбу, чого в житті маніпулятори нам ніколи не покажуть. У вигаданому світі ми — боги, які знають правду, тому й вибачаємо більше. Бажаю вашому Сему зібрати цілий букет прапорців✨ ,адже саме таких героїв обговорюють до ранку! Безмежного натхнення!
Джулія Торн, Мені дуже сподобалась думка про те, що у вигаданому світі ми бачимо більше, ніж герої одне про одного. Це справді дає нам іншу перспективу. І так, мабуть, саме тому в книгах легше пробачати.
А щодо букету прапорців для Сема… я, звісно, нічого не обіцяю...)) Але погоджуюсь - саме такі герої й викликають найбільше дискусій. Тому маю надію Сем здивує читачів) Дуже дякую за підтримку❤️
В книгах? В житті таких прикладів тьма, і жінки всеодно їх виправдовують... інколи за такі вчини, за які ми б закрили книгу)
Тетяна Степанкевич, Ох, оце дуже болюча правда. В житті все складніше. Мабуть, тому що в реальності ми не можемо просто “закрити книгу” і піти далі. І тут якраз починається найцікавіше - у книзі ми судимо холодніше, а в житті часто вибираємо серцем. І не завжди це про здоровий глузд.
Бо ми ж такі особливі! Бо саме з нами і пень розквітне! А наша неосяжна чарівність переробить смазливий непотріб на казкового принца!
Ana Harvey, На жаль, не всі навіть у дорослому віці та після кількох невдалих експериментів це розуміють
Ну, поки людина розрізняє вигадку та реальність, думаю, все норм) Просто цікаво буває почитати про пристрасті та характери, які в житті або не зустрінеш, або обійдеш десятою дорогою)
Ana Harvey, ✨❤️✨
Ну чому ж тільки в книгах? Не тільки!
Потім - до мене на терапію welcome ;)
Не те що б я проти, бо то одне з занять, яке мене годує, але все ж...
Ай... Всі ми не без гріха. Я теж обирав ред флаг партнерок, і писав про таких людей, і читав, дивився про таких.)
Мої найбільш яскраві стосунки були саме з такою дівчиною. Логіка каже - не твоє, тікай, тут тільки погибель буде, як стрибок у прірву. А серце зовсім інше балакає. То серце і слухав. Та й не шкодую...
Юрій Гадзінський, Мені подобається, що ви не романтизуєте, але й не демонізуєте. Бо правда ж у тому, що найяскравіші історії рідко народжуються в зоні повного комфорту. І іноді ми йдемо туди не тому, що “не бачимо”, а тому що свідомо хочемо прожити щось сильне.
Можливо, справа не в тому, щоб уникати всіх ризиків, а в тому, щоб розуміти їх ціну.
Мені здається, ми часто плутаємо "складність" із передбачуваністю. Пастка книжкових (та й реальних) токсичних героїв у тому, що їхня поведінка насправді лінійна. Це завжди одні й ті самі паттерни, вирощені на травмі. Вони діють за зрозумілою парадигмою, тому їх легко прорахувати, як би вони не напускали туману.
На моє суб'єктивне міркування, ми боїмося Green Flag, бо думаємо, що адекватність — це нудно. Але насправді справжня непередбачуваність і глибина починаються саме там, де закінчуються маніпуляції. Увійти в стосунки з цілісною людиною — це набагато складніший рівень, ніж вкотре "рятувати" травмованого персонажа. Це територія, де немає готових сценаріїв, і саме в цьому справжній драйв, а не в бігу по колу знайомих паттернів
Магістр Анімарум, Мені дуже сподобалась думка про плутанину між “складністю” і передбачуваністю. Це правда цікаве спостереження. І так, Green Flag часто здається нудним - бо там немає емоційних гойдалок.
Але ви праві в одному: взаємність і цілісність - це зовсім інший рівень.
Читати про ідеального чоловіка нудно. Але всьому є межа. Одна річ, коли чоловік з недоліками, коли просто холодний, тримає дистанцію, робить помилки, а геть інша - коли знущається і хитро маніпулює. Токсичних, небезпечних, жорстоких, контролерів - не люблю. Романтизацію поганого - тим більше. Але дещо з важкого може бути, якщо воно виправдане сюжетом і потім веде до розвитку героя, його змін. Тільки логічних, а не "він став кращим, бо закохався".
А от в житті не хочеться складних вибирати, бо хочеться спокою і турботи, а не емоційних гойдалок. Спокійне кохання в книзі добре йде лише тоді, коли окрім любовної лінії є ще купа пригод.
Ana Harvey, от і мені саме таке подобається.
Думаю, у кожної людини є свої "червоні прапорці". Це частина реального життя. Тому і в книгах цікаво читати про неідеальних героїв. Але все ж, читаючи, хочеться бачити динаміку розвитку стосунків і подолання або примирення з тими червоними прапорцями має бути розкрите в творі.
Нія Велесова, Мені дуже відгукнулось про динаміку) Без “прапорців” ми були б просто картонними. І для мене теж важливо не сам факт їх наявності, а те, що з ними відбувається далі. Якщо герой просто залишається таким самим і це подається як норма - мені стає трохи некомфортно. А якщо є рух, усвідомлення, конфлікт - тоді це вже не романтизація, а історія про вибір.
Напевно, різниця саме в цьому - показати не “дивіться який він небезпечний, це красиво”, а “дивіться, як людина бореться з собою”. І от ця боротьба мені особисто цікавіша за ідеальність ❤️
Для мене такі чоловіки в книжках — це насамперед ознака того, що автор має не дуже великий життєвий досвід або досить поверхневе уявлення про здорові стосунки. Подібні персонажі часто зображені романтизовано, хоча їхня поведінка може бути токсичною, зверхньою чи навіть принизливою.
У художній літературі я не люблю таких героїв і щиро дивуюся, як героїні все ж залишаються з ними, виправдовують їх або намагаються «врятувати». На мій погляд, це виглядає неприродно і не викликає співпереживання.
Для мене це огидно й непова́жно насамперед до самої себе — коли жінка терпить зневагу, маніпуляції чи холодне ставлення, прикриваючись коханням. Я вважаю, що в книгах, як і в житті, варто показувати приклади взаємної поваги, підтримки й зрілості у стосунках, а не романтизувати деструктивну поведінку.
Діана Дніпро, Дякую за цю позицію, вона дуже чесна.
Я розумію, про що ви. І справді - іноді романтизація деструктивної поведінки виглядає як спроба виправдати те, що в реальності боляче й неприйнятно. Але мені здається, тут ще є різниця між “романтизувати” і “досліджувати”. Бо художня література часто показує темні сторони не для того, щоб сказати “це нормально”, а щоб розібратись, чому так стається.
І для мене особисто ключове - чи зберігається гідність героїні. Якщо вона втрачає себе - це вже не романтика, а тривожний сигнал. Тут з вами абсолютно згодна.
✨❣️❣️❣️✨
Оксана Дичка, ❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати