Вітаю!

Оновлення вже на сайті!

✨✨✨

За дверима мене чекав обід. Я, забравши його, взявся до трапези, доки пообідав, привезли мені речі з дому. Я віддав брудний одяг назад і вирішив набрати свою дружину. Не хочеться після всього до неї дзвонити, але потрібно. Я не збираюся розтягувати все, відкладати на потім, чи чекати, що саме розпочнеться. Люблю, коли все чітко, і терпіти не можу невизначеність.

Слухавку Діана взяла після другої спроби.

— Навіщо ти мені дзвониш, Андрію, якщо вчора заблокував? — невдоволено шипить вона. — Швидко кажи, що хотів, я зайнята.

— Чому ти не забрала свої речі з мого дому? — сухо питаю у відповідь. — І ким таким ти зайнята? Невже Сашком часом?

— Не твоє діло, — фиркає Діана. — Ким би я не була зайнята, лиш би не тобою... І з дому я не поїду, це мій дім так само, як і твій. А ще, що ти наговорив моєму татові? Нащо дзвонив йому? Для чого було впливати його у нашу сім’ю? Він завтра прилетить в Україну... Ми ж могли самі у всьому розібратися...

Не давши їй договорити, ставлю перед фактом.

— Діано, я подаю на розлучення, і твій батько про це в курсі.

— Андрію...

Кладу слухавку, не хочу більше її слухати. Все, що я мав сказати, я сказав, а що мав почути, теж почув. І мені потрібно вирішувати питання, а не гнати воду...

Таємниця олігарха

Приємного читання!