Рідний батько, бажав йому смерті. Зарій вчив його жити. З часом слова стали зайвими - їм вистачало погляду, жесту.

Коли Сай вперше впіймав дикого вепра в пастку, той конав довго. Хлопцю треба було нанести останній, милосердний удар, але він не міг. Акінак закляк в руці, погляд завмер на довгих, гострих та вологих іклах тварини. Він дивився на них, а бачив лезо, що стирчало в нього з грудей.

Вчора ще пруткий та допитливий, він став понурим і байдужим. Здригався від різких звуків, прокидався вночі й не міг заснути. Ні трави, ні обряди не допомагали.

— Ходімо, — сказав Зарій одного ранку.

Сай байдуже поплентався слідом.

П`ЯТА ЖЕРТВА