А як щодо тих, хто їх створив?

Знайомтесь: ті, кого називають вищими істотами.

Дев’ять істот, які ніколи не належали жодному існуючому виду. Ми завжди існували самі по собі, поза межами законів природи. Ми — її помилки, збій, що стався випадково в момент, коли зароджувалося життя на Землі. Нас ніхто не потребував. Це змусило нас об’єднатися, створити родину виродків, яких не повинно було існувати. І, зрештою, ми обернули наші сили один проти одного.

Ми — боги? Скоріше вже, демони. Принаймні, дехто з нас дійсно започаткував расу демонів і став тим самим предком, від якого пішли і демони, і ургули.

@Гезус

Меркурій (Алі) — живий артефакт у вигляді золотого ліхтаря, з різьбленням і червоними очима, що світяться зсередини. Він висить у нічному саду і знає набагато більше, ніж говорить. Його життя тісно пов’язане з Венерою. Вона народила перших ургулів від нього, і ця правда стала тягарем, який він намагається приховати від Гезуса (Сатурна).

Меркурій не прагне влади, він радше уникає відповідальності. І завжди намагається залишитися осторонь, навіть, якщо саме його вибір колись визначив долю світу.

Гезус (Сатурн) — оповідач більшої частини історії. Він не бог у класичному сенсі, не покровитель і не деміург. 

Його ненависть до залежності випливає з того, що він уже був тим, кому поклонялись, і саме це призвело до зради й падіння. Тому його ставлення до Луки парадоксальне: він використовує його, але водночас боїться втратити. В той же час, ургули для нього, наче миші, з якими йому цікаво спостерігати. Вони живуть через близькість, але вірять, що це контрольовано. Він же знає, що ні. 

Кожного разу, як Гезус звертається за допомогою до Землі, вона проявляється у вигляді очей, що світяться з тріщин у ґрунті. Ці очі не просто бачать. Вони все знають — відчувають кроки, розмови, рухи. Але Земля не всесильна: вона не може знайти людей, бо люди — вторинні, їхня природа не вписана в первинний код буття. Вона може відстежувати лише тих, хто належить до її рівня.

Її баланс полягає в тому, що вона не втручається напряму. Земля може відповісти, може допомогти, але завжди обмежує себе. Вона відмовляється сказати Гезусу, де Венера, бо знає: кожна їхня зустріч приносить йому страждання. Але саме її сила є найбільш небезпечною: вона не просто інструмент, вона — суддя, що вирішує, які знання відкрити, а які приховати.

Земля не має тіла, не має обличчя, але її присутність відчувається завжди. Її небезпека — у знанні, її слабкість — у співчутті. І саме вона єднає вищих у спільний баланс, навіть коли вони самі прагнуть розірвати цей світ на частини.

Наша природа дуже мудра і дбайлива. Вона створює все у світі з певною метою. Завдяки її мудрості ми бачимо птахів, риб, дерева, кожну живу істоту. Але навіть вона іноді помиляється. Тоді з'являються такі істоти, як я — ті, хто не може жити звичайним життям, але й не може померти. Ми — наслідки її помилок.

У декого з нас не було очей, бо Матінка-природа забула їх дати. У декого не було рук чи ніг. Мені ж вона забула дати статеві органи. Я міг виглядати як чоловік або як жінка, але насправді не був ані тим, ані іншим. І найстрашніше — вона забула дати нам можливість помирати. Наші тіла постійно перероджуються в щось інше, і ми ніяк не можемо це зупинити.

@Гезус

Однак Венера не здатна навіть на переродження. Її сила спрямована на руйнування меж і форм. Її природа — це розчинення, поглинання, перетворення. Вона може буквально розчиняти істот у своїх рідинах, змінювати їхню форму, поглинати їхню силу. Саме тому її поява завжди означає хаос: вона не просто діє, вона стирає порядок.

Її роль у світі — провокаторка і руйнівниця. Венера втручається у моменти, коли інші намагаються встановити баланс, і зриває його. Вона створила ургулів, народивши їх від Меркурія, і цим заклала основу для конфлікту між первинними істотами та похідними народами. Проте вона не прагне влади у прямому сенсі, хоча є каталізатором, що запускає нові війни, нові страхи, нові катастрофи.

Серед інших вона вирізняється тим, що не приховує своєї природи. Якщо Марс стримує себе, Гезус цинічно відсторонюється, а Меркурій маніпулює мовчанням, то Венера діє відкрито й безжально. Вона не знає компромісів. І в цьому плані Марс — повна її протилежність.

Він здатний заморожувати простір, створюючи кригу, яка зупиняє будь-який рух. У цьому проявляється його стратегічність: Марс не кидається у бій бездумно, він завжди діє обережно, зважено.

Водночас його слабкість — передбачуваність. Він занадто прив’язаний до правил і до самої ідеї контролю. Там, де Венера може діяти непередбачувано, а Гезус — цинічно й різко, Марс завжди вибирає шлях дисципліни. Це робить його сильним у бою, але вразливим у світі інтриг.

І останній, про кого поки що бодай щось відоме, — Плутон. Він якраз є тим, кому Земля не дала кінцівки, тому всі його життя проходять переважно лежачи. Рухатися він сам не може. Через що всі епохи для нього виглядають однаково. Це — найбільш трагічний герой серед них усіх. Його єдина мета — нарешті померти назавжди, щоб більше не страждати. 
 

Я — лише істота, приречена нескінченно помирати і перероджуватися. Колись дуже давно я ходив по землі, творив нові форми життя. Але одного дня мене зрадили. Спливаючи кров’ю, я пообіцяв помститися.

Минуло кілька років, перш ніж я зміг знову щось сказати. Та я вже був не я. Моє тіло перетворилося на меч, і мене знайшов один старий. Після його смерті мечем заволодів його син, потім онук, а згодом і правнук. Кожен з них дбав про мене. Вони чистили мене щодня і зберігали в особливій скрині. Це дало мені змогу знову отримати можливість мислити і чекати моменту, коли стану прямоходячим.

Такий вже наш цикл — кожне друге життя ми проводимо, як якийсь предмет. Але не варто мене жаліти — це лише частина мого життєвого шляху. За кілька тисяч років я знову стану красенем і розбиватиму дівочі серця.

Але саме в той день я був мечем мого нового господаря на ім'я Лука. Ми вже давно мандрували, намагаючись уникати тривалих зупинок. І ось, ми опинилися в темному лісі, неподалік від якогось старого шляху. Це було чергове тимчасове місце для ночівлі. Сонце тут і раніше було лише блідою плямою за хмарами, але в останні дні темрява стала абсолютною. Вічна ніч, що колись здавалася метафорою, тепер була реальністю.

@Гезус