Повний місяць не питає, чи ти готовий.

Він просто сходить.

Дев’ята глава — це не про красиве весілля.
І навіть не про кохання.

Це про владу.
Про відповідальність.
Про вибір, який виглядає як примус — але всередині є добровільним.

Доріан одягає біле не як наречений.
Як правитель.

Кайра йде на галявину не як дівчина.
Як воїн, що знає ціну своєму кроку.

Вони стоять перед тисячами очей.
Перед зграєю.
Перед Богинею.
Перед власною гордістю.

І жоден із них не має права бути слабким.

Жрець повернувся до мене. Старе обличчя було спокійним, але в очах промайнуло щось схоже на співчуття.

— Кайра з роду Воїнів-Хранителів, — сказав він м'якше, ніж до Доріана, — ти прийшла сюди, щоб стати дружиною Альфи. Ти готова зв'язати своє життя з його життям? Ділити силу, ділити слабкість, ділити долю до кінця днів?

Тиша.

Я дивилася на Доріана і не могла говорити. Горло стислося, язик не слухався. Слова застрягли десь глибоко всередині, відмовляючись вийти.

Ні. Я не готова. Я ніколи не буду готова.

Але я обіцяла собі — це буде мій вибір. Моя жертва. Не його примус.

Жрець чекав. Зграя чекала. Доріан дивився на мене нерухомим поглядом.

Я мовчала.

Читати ТУТ