Вітаю любі читачки і читачі!

Мій роман «Сто мільйонів зірок для тебе» відредагований! Покращений, виправлений від одруківок і помилок текст вже на сайті. Якщо раптом ви пропустили і ще не читали цей роман, запрошую!

Анотація:

Марта втратила найдорожчу людину, а разом з нею — всілякі орієнтири у житті. Навіть бажання відплатити тому, хто знехтував ними, зникло… Доки його не пробудили.

Один чоловік може витягнути її з особистого пекла у тихе спокійне життя, але інший здатен воскресити у ній жагу до відплати і подарувати казку.

Вибір важкий! Чоловік, якого кохає вона, чи чоловік, який кохає її? Той, у кого є лише сила духу, чи той, хто володіє силою грошей? Рішучий і сміливий, але який не може нічого для неї зробити, чи слабак і боягуз, здатний дістати з неба лише для неї сто мільйонів зірок?

Уривок з книги: 

— Хочеш, я піду з тобою на вечерю?

Вони синхронно повернулися одне до одного. Стояли візаві, зовсім близько.

— Хочу.

— Тоді я піду. У ролі підтримки.

Піде і подивиться в очі цьому чоловіку.

Адріян зробив пів кроку до неї, став упритул. Вона хотіла відступити, та він не дав, поклав руку на її талію і тісно притягнув до себе.

— Чому так вирішила? — прошепотів.

— Просто так. Ти казав, що моя присутність тебе заспокоює.

Його погляд зупинився на Мартиних губах. Тих губах, які вже стільки часу хотів поцілувати. Не стримався, потягнувся, але вона різко повернула голову, тікаючи від поцілунку. Його вуста зупинилися за кілька міліметрів від її щоки.

Буває, що людині потрібна сила для наступу, а буває, що для відступу. Цього разу Адріянові бракувало сил відступити. Він підніс вільну руку і ніжно, але міцно обхопив пальцями її підборіддя й повернув до себе. Ковзнув великим пальцем по нижній губі, затамував подих від тремкого передчуття, а тоді обережно накрив її вуста своїми.

На якусь мить Марта завмерла, а тоді... Отямилася, усвідомлюючи, що відповідає на поцілунок.

Адріянові вуста виявилися навдивовижу м’якими. Їх було приємно торкатися, як, наприклад, приємно гладити пухнастого ангорського кота чи кутатися в оксамитовий халат. Ті вуста не викликали трепету біля серця, але й відштовхнути їх не хотілося. Навпаки, хотілося смакувати.

Це було абсолютно нове, незнайоме відчуття. Щось на грані реального й вигаданого, між землею і небом. Її ще ніхто не цілував так, щоб земля перестала відчуватися під ногами. Навіть Борис.

Адріян не відпускав її губ, доки не відчув, що обом бракує подиху. Притулився чолом до чола Марти й тихо сказав:

— Здається, я от прямо щойно народився. Ніби раніше я був не я.

ЧИТАЙТЕ КНИГУ ТУТ

А також запрошую вас до роману в процесі «Не край мого серця»!

***

Більше новин від мене, спілкування і подарунків у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.