Кажуть, що ім’я — це перше закляття, накладене на людину.
Коли я вигадую персонажа, він ніколи не приходить одразу повністю. Спочатку — відчуття. Тінь характеру. Погляд. Вчинок. А потім з’являється ім’я… або не з’являється дуже довго, ніби герой ще не готовий назватися.
Іноді ім’я знаходиться випадково — почуте в розмові, побачене у старій книзі, у списку зниклих мов чи на мапі.
Іноді воно звучить красиво, але раптом стає зрозуміло: ні, це не він. Не вона. Чужа оболонка.
Бо для мене ім’я — це не просто звук.
Це ключ до характеру.
До історії.
До долі.
Є персонажі, чиї імена мають прихований сенс. Є ті, чиї імена звучать дивно або навіть грубо — бо інакше вони не були б собою. А є такі, що назвалися самі… і сперечатися з ними марно.
А як у вас?
Як ви обираєте імена своїм книжковим персонажам — або, якщо ви читач, чи звертаєте увагу на значення імен?
Важливо, щоб воно було красиве, незвичне чи щоб мало глибокий сенс для історії?
Мені дуже цікаво ))))