Чому Каліда — «головна помилка» Цитаделі?

Вітаю вас, друзі! Щойно опублікувала першу главу «Обрана: Лезо свободи», і хочу одразу розставити крапки над «і».

Ми звикли, що герої фентезі — це або світлі лицарі, ельфи, або мудрі маги. Але уявіть, що герой — це інструмент, зібраний у лабораторії з люті, хитрості та жаги декількох народів. І його єдина функція — бути мечем у руках тиранів.

Каліда саме така. Вона не народилася — її викували. У її жилах тече не чиста кров, а шалений коктейль магії, а в голові — лише накази Старійшин.

Але ось у чому фокус: досконала зброя рано чи пізно починає думати. А зброя, що думає — це найбільший нічний жах її творця.

У першій главі ми бачимо її біля воріт фортеці Чотирьох Вітрів. Вона ще виконує наказ, ще тримає поводи, але всередині вже щось «тріщить». Маг Зорн бачить це. Він знає, що вона — помилка, яка ось-ось здетонує.

Мені цікаво: на чиєму боці будете ви? Чи зможе істота, створена для вбивства, знайти в собі щось людське? Чи, можливо, найкращий шлях для цього світу — просто дозволити їй спалити все дотла?

Запрошую до читання першої глави. Буде холодно, гостро і... незворотньо.

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
Інші блоги
Старлайт | Прода
Привіт вам. Прода на “Старлайт” на сайті. Вас чекають останні розділи ці дні. Тому сподіваюся, вам подобається. Дописую вам фінал і сяду за вичитку… Трохи втомилася за сьогодні. Занадо багато шуму. Читайте та лягайте
3 побачення Джима
Скільки побачень потрібно, щоб між вами справді «заіскрило»? Кажуть, існує магічна цифра три. Вона звучить як золотий стандарт, як той самий переломний момент, після якого все стає зрозумілим. Але що, як реальність
Змінила жанр книги
Пишучи «Сталь та Полин», я в якийсь момент зловила себе на дивній думці: називати цю історію «любовним романом» — ніби трохи нечесно. Бо коли я тільки починала, це і справді була історія про заборонене кохання.
Візуал + спойлер Вітер та магія
Трохи спойлеру до наступного розділу: Алія йшла повільно, майже навпомацки. Очі вже звикли до зеленкуватого світла, але воно все одно викривлювалося, ламалося на нерівних поверхнях стін. Світні зелені прожилки
Не всім ця новина сподобалася...
— Заходь, Гришаню, заходь. Розташовуйся! — радісно вітаю друга, коли він заходить до мого кабінету. Можливо, занадто радісно. Переграю? Назаренко дивиться на мене підозріло, трохи примружившись, наче прицілюючись,
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше