Місто дихало життям. Великі крамниці пістрявіли переливами барв, пахощами та рідкісними каменями сили й телепортації. Команда йшла спокійно, майже легко, якщо не придивлятися. Клаус досі стискав ефес меча, вдивляючись в обличчя гвардійців, а Нік підкидав у руці невеликий клинок, стоячи за лівим плечем капітана.

Рейтан заклав руки за голову й потягнув плечі. Пролунало сухе клацання суглобів, а за ним — його тихий голос:

— Сьогоднішню ніч ми проведемо в «Орлиному гнізді», а завтра з першими променями сонця вирушимо до Ельту. Там у нас буде зупинка: ми якраз встигаємо на щорічний фестиваль феєрверків, а потім вирушимо в бік Арвілда. Заперечень немає?

Він повільно, майже ліниво озирнувся на команду.

Жозетта впевнено кивнула. Клаус коротко, немов відрізав, теж кивнув, скосивши очі на жінку. Він непомітно став ближче до неї, майже торкаючись своїм плечем її плеча.

Нік лише знизав плечима: йому було байдуже куди, головне — щоб весело. А Моріс був готовий йти за капітаном і дізнаватися нові таємниці — подорожі вабили його до поколювання в пальцях.

Рейтан схвально хмикнув, плеснув у долоні, і вони звернули до більш непомітних районів столиці.

— Знаєте, капітане, — звернувся до нього Нік, — де завгодно в місті повітря свіжіше, ніж там. Якби ми побули довше, напевно б захлинулися отрутою.

— Кубло зміїв, які тільки й роблять, що гострять ікла, — прохрипів Клаус, поклавши руку на плече Жозетти й закривши її спиною від нахабного перехожого, який ледве не врізався в неї.

Капітан подивився на Клауса й Жозетту, і його губ торкнулася майже непомітна тепла посмішка.

— Не можу не погодитися з вами, але це вже позаду.

Дорога до закладу Брелії пролягала вузькими стежками між високими мурами замку та двоповерховими будиночками люду. Між стінами висіли натягнуті троси, на яких сохли прості білі сорочки й панчохи. Біля фасадів мурів працювали майстри, посилюючи кам’яну кладку до стану загартованої сталі.

Король готувався до війни.

Посилання на книгу: Напівкровка