— Ну що ж! Я радий, що наші розбіжності так швидко й легко вирішилися! Коли я отримаю гроші?

— Половину вам доставлять сьогодні ж. Решту — після завершення обряду. Родовий Храм Степових Переслідувачів буде готовий до весілля за три дні. Приємно мати з вами справу, принце Белгарде! — усміхається Галланас, підводячись зі крісла.

Не можу сказати, що поділяю радість батька моєї нареченої, але мені нічого не залишається, окрім як посміхнутися у відповідь. Формальності дотримані, а наскільки щира моя «радість» — нікого не цікавить…

У цей момент я чую, як у коридорі лунає ледь чутний скрик. Я швидше відчув його, ніж почув. І безпомилково визначив, кому належить переляканий голос. Це вона. Моя Руда стоїть там, за тонким деревом, і слухає, як я погоджуюся взяти за дружину іншу. З її вини, між іншим! Через її «маленьку хитрість».

Галланас виходить, ледь не зачепивши плечем Карта. А за спиною начальника охорони я бачу Руду. Вона бліда, її очі гарячково блищать, але в них немає каяття — тільки страх і якась приречена рішучість.

— Заходь, — випльовую я, дивлячись прямо на неї. — Все чула? Вітаю, Руда. Твій план спрацював навіть краще, ніж ти думала. У мене буде дружина, а в тебе — господиня. І тепер я точно більше не опинюся у твоєму ліжку. Ти ж цього хотіла, коли йшла вчора зі своєї кімнати?