- Зголодніла? - голос за спиною звучить несподівано. Не думала, що тут хтось є.

Оглядаюсь і бачу Дем’яна, який тихо сидить біля каміна. Він так сховався за кріслом, що я його навіть не помітила.

- Сподіваюсь я можу взяти звідси хоч щось? - вирішую уточнити, киваю на холодильник.

Хлопець сміється і відводиться. Дивуюсь його гарному настрою, зважаючи в якій ситуації ми опинились.

- Звичайно, - киває. - Все це я купив для нас і гостей. Але якщо так вийшло, що будемо лише ми, то думаю, нам з головою вистачить.

- Дякую, - промовляю і ковзаю поглядом на дверцята холодильника, помічаю пляшки. - Алкоголем ти добре запасся. Тільки не буде кому пити.

- Хіба? - хмикає весело. - Приємні вечори біля каміна ніхто не скасовував. Незалежно скільки нас зібралось, ми будемо розважатись.

- Тільки без мене, - бурмочу під ніс.

Починаю діставати продукти, сир, ковбасу, помідори. Хоч бутербродів нароблю, перекушу. І хлопцям залишу.

- Твоя присутність обов'язкова, - самовпевнено заявляє і я відчуваю, що він усміхається. Я обернена до нього спиною, тому не бачу, як він підходить. Але по голосу чую, що він досить швидко опиняється поруч. - Якщо не спустишся сама, ми тебе винесемо.

Завмираю, коли його долоня лягає на поперек.

- Не сумніваюсь, що ви це можете, - відповідаю роздратовано і прибираю його руку.

- Ось бачиш. Ти в нас розумна дівчинка, - каже грайливо і відступає, зрозумівши, що я не хочу, щоб він мене торкався. - Тобі допомогти?

Я здивовано на нього оглядаюсь. Не очікувала від нього такої пропозиції.

- Якщо хочеш.

Ми разом готуємо їжу, робимо бутерброди, я нарізаю салат, ставимо у духовку заморожену піцу. Поки ми працюємо, починаю розуміти, що з Дем'яном мені досить легко. Він постійно жартує, не тисне своєю присутністю, як це відбувається з Давидом, і від нього не віє те сексуальне нестримне бажання.

- Вип'єш вина до смачного обіду? - запитує, коли в нас все готово і ми ставимо повні тарілки на столик.

- Зарано для вина, - мотаю головою. - Краще я приготую гарячий шоколад. Посидіти з чашкою біля каміна саме те.

- Я залюбки спробую твій шоколад, - усміхається широко. Він проходить повз і наче випадково торкається моєї сідниці, а я дарую йому суворий погляд. - І чому ми раніше тебе з собою не брали?

- Бо я вам не потрібна, - випалюю. Підходжу до шафки, знаходжу невеличку каструльку і дістаю з холодильника молоко. Наливаю в каструльку, ставлю на плиту.

- Ще й як потрібна, - чую його тихі слова позаду.

https://booknet.ua/reader/zveden-zaboronena-gra-b448114?c=4926310&p=1