Розділ: В полоні 

Алія нарешті повністю приймає себе в цьому світі і розуміє свою істинну роль  "Так, мені страшно. Так, часу мало. Але я не жертва, а носійка Іскри, дочка герцога, жінка, яка вже раз обрала кохання попри страх і якщо сьогодні вночі мені доведеться боротися, то я буду це робити, бо я майбутня королева!".  

Двері за маркізом зачинилися, а я стояла нерухомо, ніби ще відчувала його подих на шкірі. Лише коли кроки за дверима стихли, коліна зрадницьки ослабли, повільно опустилася на край ліжка.

Вночі.

Сьогодні.

Шлюб.

Ці слова повторювалися в голові глухим відлунням. Страх прийшов не одразу, бо спочатку була лють: гаряча, пекуча, така, що хотілося кричати, бити, ламати ці кам’яні стіни голими руками. Як він сміє вирішувати за мене та погрожувати? Але під цим гнівом ховалося інше, таке тонке відчуття безвиході. Якщо він справді укладе шлюб за всіма законами… король буде «зв’язаний» і не зможе більше мене захистити. А потім почнеться боротьба за владу, море крові, переворот, безкінечні страти невинних. Я стиснула пальці, так сильно, що нігті вп’ялися в долоню. Ні. Я не дозволю використати себе як зброю. Вперше за весь час у полоні мені захотілося плакати. Заплющила очі, і переді мною постало обличчя Каеля, його погляд, голос, у якому завжди була стримана сила. Раптом він мене не знайде, і сама я не зможу вибратися? Ні!!! Не буду розкисати, потрібно починати діяти.  Підвелася. Так, мені страшно. Так, часу мало. Але я не жертва, а носійка Іскри, дочка герцога, жінка, яка вже раз обрала кохання попри страх і якщо сьогодні вночі мені доведеться боротися, то я буду це робити, бо я ще й майбутня королева!

Рішучість нахлинула з новою силою.