Романтичний спойлер...

Ще трохи ніжної романтики від Мирослави та Максима❤️❤️❤️

Потім Мирослава тихо зітхнула й притулилася скронею до щоки Макса. Заплющила очі, дихала і не могла надихатися ним. Від терпкувато-свіжого запаху в горлі стискався солодкий клубок. Мовчання стало дуже інтимним, довірливим спілкуванням, коли говорить тіло, дихання, дотики, погляди. Усі слова здавалися такими безглуздими та нездатними вмістити всю пронизливу ніжність, яка пульсувала десь глибоко всередині й від якої було важко дихати, а на очі наверталися сльози.

Максим, ледь торкаючись, провів пальцями по волоссю Мири від скроні до потилиці, по шиї до ключиці — ніби не вірив, що вона не мариво чи сон. Її посмішка й дихання були підтвердженням реальності, а поцілунок-відповідь був сповнений тремтливого вогню. Коли Мира відсторонилася і їхні погляди зустрілися, то там більше не було підозр, образ, несказаних болісних слів. Залишилися тільки вони — оновлені та справжні, які зрозуміли, що не вміють жити одне без одного.

— Ти пахнеш, як раніше, — прошепотіла Мира.

— А ти, як завжди, зводиш мене з розуму, — відповів Макс так тихо, що слова відчувалися більше на губах, ніж чулися.

МІЙ (НЕ) КОЛИШНІЙ

Читати тут❤️❤️❤️