Додано
17.02.26 22:55:59
Обидва гарні!
— І що це було? — суворо запитую я.
Руда гордо скидає підборіддя, не відповідаючи мені.
— Ти розумієш, що я мушу тебе покарати? — кажу голосно, щоб Габріас почув. — Іди сюди й лягай на ліжко! — командую, знімаючи широкий шкіряний пояс.
Руда широко розплющує очі, але, звісно, ігнорує мій наказ.
— Молодець! Завжди будь такою слухняною! — кажу я, ніби дівчина виконала моє розпорядження.
Замахуюся та б’ю ременем по шкіряній оттоманці, що стоїть біля ліжка.
— Кричи! — тихо наказую Рудій та б’ю ще раз по ні в чому не винному предмету меблів, голосно примовляючи: — У моєму гаремі така поведінка не прощається!
Руда нарешті розуміє, що відбувається, але від сміху їй вдається лише видавити із себе жалюгідне схлипування.
— Ну ж бо! — пошепки вмовляю її. — Постарайся, дівчинко!
Знову б’ю по обшитому шкірою степового буйвола диванчику й ледь не глухну від дикого вереску Рудої.
— Відмінно! — шепочу їй, усміхаючись. І спеціально для Габріаса кажу голосно: — Слухайся управителя і не смій більше порушувати правила гарема!
Руда старанно кричить, а я щосили лупцюю нещасний диван, поки з-за дверей не лунає переляканий голос Габріаса:
— Може, досить, Ваша Високосте? З неї досить… Мабуть.
— Ти все зрозуміла? — голосно питаю свою «покарану» наложницю.
— Так, пане, — заледве стримуючи сміх (тож зі сторони це схоже на ридання), відповідає вона.
— От і чудово! Не змушуй мене більше так чинити! — голосно й суворо кажу я, додаючи пошепки: — Ти чудова актриса, Руда!
— І вас Боги не обділили, — тихо сміється вона.
Оновлення щодня о 00:00!
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиОооо)))
Все, він для мене герой ❤️-❤️
Бідний диванчик! Такі страждання!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати