"...Жовті очі дивились прямо у вічі. Жовті очі, що дивились на неї були занадто глибокими, занадто живими. На якусь мить, жінці здалось, ніби пейзаж навколо неї зник і були лише блиск жовтих очей, які нагадували палаючі свічки у безмежній темряві. Діана відчувала, як серце відбиває шалений ритм у вухах, та не могла відвести погляд від цього погляду. Вони немов заглядали їй в душу, шукаючи потаємні страхи й намагаючись витягнути їх назовні. Відкривши рота, Діана побачила великі білі ікла, що блищали в темряві та червоний язик, а потім ніби крізь товщу води почула тихе мяв й марення ніби відступило, вивільняючи її з свого полону. Жовті очі повільно моргнули, а жінка почала важко дихати, ніби пробігла марафон. Темна постать знову м’явкнула, і реальність поступово поверталась до жінки. Темні вуха ворухнулись, почувши якийсь, тільки їй відомий звук й повернулась в бік, звідки й почула щось. В світлі місячного сяйва Діана побачила чорні довгі вуса, блискучу шерсть, що відбивала на собі блиск місячного сяйва. Кліпнувши жінка зробила крок назад й марення ніби відпустило її. Темна постать зпригнула з підвіконня й зникла в темряві, Діана мало не посивіла від незваного гостя."