Чому «бюрократичний код» не дасть мені знову...

...піти з Букнету?

Вітаю всіх! 

Давайте чесно: якщо ви бачите мій нік, то перша думка — "О, це той хлопець, що заходить на Букнет, як у гості, і зникає". Було таке. У 2022-му я заглядав сюди з "Каруселлю бажань" та "Домовиком коляди", а у 2023-му на конкурсі кіберпанку взагалі зійшов з дистанції. Скептики можуть відкривати шампанське — я сам собі поставив би 1 до 10 на те, що видалю акаунт знову.

Але є одна проблема. Мої чернетки почали вибивати двері шухляди зсередини. 

Поки я "мовчав", я продовжував писати. "Фрактальний досвід", "Шлях манура", “Останнє слово” та купа інших текстів просто чекали свого часу. І от тепер я вирішив: досить. Замість того щоб знову тихо піти, я дістаю все, що накопичив за ці роки. Починаємо з "Бюрократичного коду".

Ця історія народилася з одного безглуздого питання: що, якщо навіть після смерті тобі доведеться заповнювати бланки? Тільки тепер це не містика, а сувора фантастика.

Мій герой Артем примудрився померти від шматка круасана (іронічно, еге ж?). Тепер він — оцифрована свідомість на кораблі, що лежить у кріосні на шляху до Терра-Нови. Але замість "спокійного сну без сновидінь", який обіцяла інструкція, він потрапив у справжній цифровий адмінресурс. Він — аномалія. Він — баг. І система вже вислала за ним "антивірус" в особі інспекторки Марти.

Питання до колег по цеху: Чи є у вас у шухлядах ті самі чернетки, які ви переписували роками, закидали, але вони все одно не давали вам спокою? Чи бувало так, що ви йшли з дистанції, щоб повернутися і видати все одним махом? Діліться своїм досвідом — посміємося разом над нашими авторськими "циклами зникнення".

Я тут, я нікуди не йду, і мій "Бюрократичний код" уже в мережі. Читайте, критикуйте, але видалити акаунт мені вже не дозволить совість перед власними ж героями.

До зустрічі в коментарях!