Він знову схопився за голову, коли карета підскочила на вибоїні. Я вирішила допомогти йому легким масажем — мені це інколи допомагало. Пересіла до нього на сусіднє сидіння, від чого він здивовано підняв брови.

— Давай сюди свою голову, спробую трохи зарадити. Я сьогодні добра, — я обхопила його обличчя долонями й повернула до себе.

Доторкнувшись пальцями до точок біля основ брів, я почала обережно їх масажувати. Колись побачила такий спосіб в інтернеті й завжди ним користуюся, якщо вчасно згадую. Доріаз заплющив очі й нарешті розслабився. Я продовжувала масаж у тиші, аж поки екіпаж не зупинився біля воріт його маєтку.

— Ти заснув, чи що? Ми приїхали, — запитала я, бо він аж надто притих.

— Не заснув. Просто стало так добре, що не хочеться виходити, — хрипким голосом промовив він.

— Якщо будеш хорошим хлопчиком і не біситимеш мене, зроблю ще, — награно суворим тоном пообіцяла я. Він тихо засміявся.

— Дякую. Мені стало значно краще. — Доріаз узяв мою долоню й поцілував пальці, уважно дивлячись мені в очі. У мене аж подих перехопило. Який ласкавий... і куди тільки подівся його нестерпний характер?

Він допоміг мені вийти з карети, і ми під руку зайшли в будинок. Нас одразу зустріли Колін та Лерія.

— Якщо ви живі, отже, все минуло не так уже й погано, — усміхнувся Колін.

Продовження тут:Випадково в магії, невипадково з ним