Коли ми нарешті під'їжджаємо до будиночка, пускається лапатий сніг.

Дем'ян зупиняє машину та глушить двигун. Присвистує.

- Хоч би хуртовини не було, - коментує у звичній веселій манері. - А то застрягнемо тут на довго.

Я в цю мить розстібаю пасок безпеки і вже збираюсь вийти. Схопилась за ручку дверцят і завмерла. Обертаюсь до нього, дивлюсь широко розкритими очима. А він, зрозумівши, що привернув мою увагу, усміхається.

- А таке може бути? - запитую схвильовано. - Мені в понеділок треба на пари.

- Минулого року ми тиждень тут сиділи, поки не вгамувалась погода і дороги не прочистили, - говорить так, наче це була весела пригода. Хоча для нього скоріш за все так і є.

- Жартуєш, - вся напружуюсь. Переводжу погляд на лобове скло, яке лише за хвилину засипало повністю. - А потяги звідси ходять? Може бути альтернативний транспорт?

- Потяги є, але до станції ще треба їхати кілометрів п'ять, - Дем'ян помічає, що ця новина для мене лякаюча і перестає усміхатись. Схиляється до мене і кладе руку на плече. А я навіть забуваю, що пообіцяла собі, що більше цього не дозволю. - Все буде добре. Я впевнений, що це просто невеличкий сніг.

Киваю, хоч всередині зароджується тривога.

Ми виходимо з машини. Дем'ян забирає пакети з продуктами, а я йду перша і відчиняю для нього двері, заходимо в будиночок.

І біля каміна нас зустрічає розлючений Давид.

- Ви де тиняєтесь так довго?! - кричить, не встигли ми й кроку зробити. - Дем'яне, ти чому не відповідаєш на дзвінки?

Він обводить нас шаленим поглядом, затримавшись на мені довше ніж потрібно. Помітив обновку.

- Ти дзвонив? - спокійно перепитує Дем'ян. Він наче нічого не відбувається, спокійно проходить до кухонної зони і ставить пакети на стільницю. - Я не помітив. Був зайнятий. А телефон залишився в машині. Він досі там. Лежить на приборній панелі.

- Поки ви розважались, - цідить крізь зуби Давид. - Я розмовляв з Антоном. Вони не приїдуть, бо їх замело снігом. І хуртовина суне в наш бік. А ще дзвонив батько, він хвилюється і просив перечекати непогоду тут будиночку. Боїться, щоб ми не застрягли десь посеред траси.

Від почутої новини мене охоплює паніка. Мої страхи небезпідставні і ми справді можемо тут застрягнути. Переглядаюсь з Дем'яном і з відчаю зітхаю.

- І що тепер буде? - тихо запитую скоріше в себе, ніж у них.

Я застряла у горах, на невизначений термін, з двома зведеними братами. І мене хвилює дві проблеми: перша — я можу пропустити пари, друга — ці двоє поводяться так, наче мають повне право мене торкатись і я не знаю, чи зможу далі їм опиратись.

https://booknet.ua/reader/zveden-zaboronena-gra-b448114?c=4926310&p=1