Андрій Романенко

15.02.2026, 01:10:28

Знаючи Вашу творчість, підозрюю, що попереду — емоційний вибух. Причому такий, що його найголосніше буде чути саме в тиші.
А тепер — трохи сарказму. Але не до книги, а до цього міні-вірша в блозі.

«Іноді, щоб не втратити себе, потрібно зупинитися…» — звучить правильно. Єдине “але”: ти зупинився, а життя — ні. Воно й далі біжить, штовхається ліктями і ще встигає запитати: чого це ти тут “зупинився”?
«У тиші…» — тут згоден на всі 100: тиша інколи потрібна, щоб зосередитись.
«Без світла…» — отут я б посперечався. І буквально, і метафорично: краще, щоб світло було. Бо світло — це орієнтир. Без нього можна так “зупинитися”, що потім не кожен знайде вихід із темряви.
«Без ролей і пояснень…» — красиво, але ризиковано: варто лиш скинути ролі — і одразу з’являються охочі призначити тобі нову.
«Саме там ти знову себе знаходиш…» — а інколи не знаходиш, але є шанс почути.

І маленька порада (вже без сарказму): емоції теж мають складатися у структуру і бути спрямленими. Тоді вони тримають удар, не розсипаються при критиці й звучать ще сильніше.

Оксана Дичка

14.02.2026, 23:01:21

Але не факт...