Знаючи Вашу творчість, підозрюю, що попереду — емоційний вибух. Причому такий, що його найголосніше буде чути саме в тиші.
А тепер — трохи сарказму. Але не до книги, а до цього міні-вірша в блозі.
«Іноді, щоб не втратити себе, потрібно зупинитися…» — звучить правильно. Єдине “але”: ти зупинився, а життя — ні. Воно й далі біжить, штовхається ліктями і ще встигає запитати: чого це ти тут “зупинився”?
«У тиші…» — тут згоден на всі 100: тиша інколи потрібна, щоб зосередитись.
«Без світла…» — отут я б посперечався. І буквально, і метафорично: краще, щоб світло було. Бо світло — це орієнтир. Без нього можна так “зупинитися”, що потім не кожен знайде вихід із темряви.
«Без ролей і пояснень…» — красиво, але ризиковано: варто лиш скинути ролі — і одразу з’являються охочі призначити тобі нову.
«Саме там ти знову себе знаходиш…» — а інколи не знаходиш, але є шанс почути.
І маленька порада (вже без сарказму): емоції теж мають складатися у структуру і бути спрямленими. Тоді вони тримають удар, не розсипаються при критиці й звучать ще сильніше.
Уночі в Інсмауті… Трясця, та що ж таке! В Нейсмуті! Так от, вночі у Нейсмуті зазвичай спокійно. Після робочого дня всі розходяться по хатах, а нічний двіж серед технократів (чи технократійців? Як правильно?) якось не прийнятий.
Всім добренького вечора! ✋ Я тут трохи в шоці! Моя книжуля "Слабкість Біса" набрала цікаві циферки перегляду. Походу, Біс є Біс ヅ Показую, щоб багато не трендіти) Ну, і як тут в містику не вірити? М? З
Привіт! Я — Рікі Ашер, і це моя перша книга. Якщо ви шукаєте тепла, любові, а також щирих емоцій і думок, і, що найголовніше, — надії, тоді книга «Надія» саме для вас.Щиро ваша, Рікі Ашер. ❤️
Привіт всім! От і продовження мого (цього разу) "слеш" роману Сад для білого птаха. Сьогодні о 14:00 вийде 2 глава книги, що розповідатиме про сам процес гадання) Адже... Ну, наш Енді, як виявилося, гадалка! (Ось,
Я довго вагалася, чи викладати цей розділ. Бо він… інший.
Темніший. Глибший. Чесніший, ніж попередні. Тут уже не просто історія про втрату.
І навіть не про випадкову зустріч. Тут починається те, що не можна зупинити
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЗнаючи Вашу творчість, підозрюю, що попереду — емоційний вибух. Причому такий, що його найголосніше буде чути саме в тиші.
А тепер — трохи сарказму. Але не до книги, а до цього міні-вірша в блозі.
«Іноді, щоб не втратити себе, потрібно зупинитися…» — звучить правильно. Єдине “але”: ти зупинився, а життя — ні. Воно й далі біжить, штовхається ліктями і ще встигає запитати: чого це ти тут “зупинився”?
«У тиші…» — тут згоден на всі 100: тиша інколи потрібна, щоб зосередитись.
«Без світла…» — отут я б посперечався. І буквально, і метафорично: краще, щоб світло було. Бо світло — це орієнтир. Без нього можна так “зупинитися”, що потім не кожен знайде вихід із темряви.
«Без ролей і пояснень…» — красиво, але ризиковано: варто лиш скинути ролі — і одразу з’являються охочі призначити тобі нову.
«Саме там ти знову себе знаходиш…» — а інколи не знаходиш, але є шанс почути.
І маленька порада (вже без сарказму): емоції теж мають складатися у структуру і бути спрямленими. Тоді вони тримають удар, не розсипаються при критиці й звучать ще сильніше.
Андрей Романенко (Black Silver), ❤️
Але не факт...
Оксана Дичка, Саме так...
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати