Вирішила написане вірш про токсичне середовище. Прийшло натхнення, що вже тут подієш?

Отож, робота у токсичному середовищі, комусь знайомо? Мені більше ніж. 

Чи свідомо ми робимо вибір? На початку, здається, що все добре, не бачимо підводних камнів. Але найгірше, коли все здається надто ідеальним. На початку виникає ейфорія, відчуття ніби знаходишся на своєму місці. Але чи це не обман над самим собою? 

Правда в тому, що це лиш ілюзія. Багато, хто звикає до такого і приймає це за звичне і тим самим виснажує себе. Поки ти сидиш, нікого не чіпаєш, за твоєю спиною вже плетуться інтриги. Хоча насправді всі посміхаються в обличчя - вміло лицемірять. На початку буває складно помітити, але коли з'являються перші сигнали, потрібно на них звернути увагу. Бо краще навряд чи стане.Таке оточення прогниває зсередини, головне не підхопити самому цю гниль. Тому вихід лиш один - рятуватися, поки не пізно. Шукати інше середовище, в якому комфортно.

Уривок із вірша:

Що вдіяти? Всі дивляться спокійно.

Що думають, що знають -

Усе тримають при собі:

Не люблять кардинальних змін.

Повний вірш можна знайти за посиланням:

https://booknet.ua/reader/emoc-za-prizmoyu-dush-b445599?c=4943460