Свіженький шматочок з новинки

- Бісова дівка, - лається і трясе головою. - Так і знав, що не треба було з нею зв'язуватись. Занадто приставуча вона була. Кину її сьогодні, як тільки приїде.

- І тобі її не шкода? - запитую з цікавості.

- Я їй лише послугу зроблю, - говорить впевнено. – Зі мною неможливо побудувати стосунки. Я люблю свободу.

- А якщо закохаєшся? - запитую обережно.

- Я? - сміється і зиркає на мене веселим поглядом. - Ніколи. Кохання для мене це щось фантастичне і неможливе.

Хочеться сказати, що просто він ще нікого не кохав, але прикушую язика. Це занадто банально. Дем'ян дорослий хлопчик, якось сам розбереться зі своїми принципами.

Через хвилин десять ми паркуємось біля невеликого супермаркету, стоянка якого майже порожня.

- Приїхали, ходимо, - вимикає двигун і всім тілом розвертається до мене. Спирається одним ліктем на кермо, іншим на спинку сидіння.

- Як я туди піду? - раптом усвідомлюю і оглядаю себе. - Я в піжамі і боса. Залиш мене в машині, я посиджу тут. А ти йди купуй, що тобі потрібно для вечірки.

- Гаразд, - якось дуже легко погоджується. Я навіть трохи дивуюсь, сам мене сюди затягнув. Питається навіщо? Сиділа б у кімнаті всі вихідні, як наполягав Давид.

Згадую Давида і серце прискорюється. Невже я справді йому дуже подобаюсь?

Дем'ян виходить з машини, а я скрегочу зубами від обурення. Поки він ходитиме за покупками, я тут замерзну. Та замість того, щоб прямувати в бік супермаркету, він обходить капот і відчиняє дверцята з моєї сторони. Холодне повітря миттю морозить мої голі ноги та руки.

- Що? - не встигаю запитати, як Дем'ян схиляється і розстібнувши мій пасок безпеки, витягує мене з машини.

Хапаюсь за його шию, щоб не впасти, а він міцно схопивши мене за стегна, тримає на руках, притискає до своїх грудей.

- Я знову тебе понесу. І в першу чергу ми купимо тобі взуття, - коментує самовпевнено, важко дихаючи і крокуючи вперед. Дем’ян менший за свого брата і я напевно для нього заважка.

- На нас дивитимуться, як на ненормальних, - кажу схвильовано.

Совгаюсь у його руках, в надії, що він відпустить, але натомість його пальці сильніше втискаються у стегна.

- І нехай, - чарівно усміхається. - Може ми закохана пара і я постійно ношу тебе на руках.

- Ти ж не віриш в кохання, - нагадую йому. Ми вже біля дверей і я з острахом очікую осоромлення.

- А ти переконай мене в протилежному, - підморгує.

https://booknet.ua/reader/zveden-zaboronena-gra-b448114?c=4926310&p=1