Тихої ночі, сонечки! 

Спішу повідомити, радісну звістку — роман " ПЕРЕСЕЛЕНКА" — нарешті завершено!

За час написання цієї книги в моєму житті  сталося чимало... Саме через деякі події її написання затягнулося. Але сьогодні фініш. Спасибі, всім хто терпляче чекав на розділи які оновлюватися інколи раз в місяць. 

КНИГА ЗАЛИШИТЬСЯ БЕЗКОШТОВНОЮ!

Тож хто іще не знайомий з героями цього роману — чекаю на його сторінках. 

✨✨✨✨✨

Відштовхуюся від одвірка та йду до неї. Зупиняюся надто близько, а дівчина збентежено дивиться на мене.

— Женю, ти неймовірна. Ти мені дуже подобаєшся.

— Тимуре, я... — вона замовкає.

Я обережно беру її руку у свої й, заглянувши в красиві великі очі, хрипким голосом звертаюся до неї:

— Женю, я все розумію, але пропоную спробувати стосунки.

— Тимуре... А що скажуть люди? Жінки з цього села проклянуть мене?

— Хай проклинають, — відмахуюся. — Я не винен, що до жодної з них не плекав симпатії. Виявляється, я чекав тебе.

Євгенія посміхається й делікатно забирає свої руки з моїх, тихо заперечуючи:

— Тимуре, це ж смішно.

— Женю, це правда, — переконливо запевняю. — Пам’ятаєш нашу першу зустріч на порозі в Ярини Петрівни? Вона справді стала доленосною для нас обох. Тільки не кажи, що це не так.

— Тимуре, я не знаю, — тихо відповідає Женя і додає: — Якщо чесно, мені страшно.

— Женю, давай спробуємо, — простягаю їй руку. — Просто спробуємо, не підганяючи подій і не забігаючи наперед. І не потрібно нічого боятися — я буду поруч.

— А якщо в нас не вийде, Тимуре? Що тоді? — налякано питає вона.

— Женю, відкинь свої страхи та дозволь нам не тільки спробувати, а й бути щасливими. Не замикай своє серце, бо я відчуваю, що в ньому вже спалахнуло кохання.

Книга тут!

Приємного читання, миру та спокою!

Всіх обіймаю!

Завжди ваша Лія Тан!♥️