Перипетії авторського життя

Вітаю, мої дорогі читачі, колеги та гості сторінки! ❤️

Йде третій день передплати мого роману "Назви мене коханою" , і я вирішила трохи поділитися з вами досвідом та цифрами «без прикрас».

Бути автором — це не лише натхнення, а й сувора статистика. На сьогодні маю мінус 155 бібліотек. Дехто вирішив покинути історію відразу, не чекаючи на розіграші, промокоди чи знижки. Що ж, це частина шляху, і я ставлюся до цього спокійно.

З технічного боку теж не без пригод: ніяк не можу запустити рекламу, бо веду нерівний бій із технічними вимогами банера (ці підступні 200*300 пікселів та якість зображення поки що сильніші за мене).

Але є і приємне! Я щиро дякую кожному, хто придбав книгу. Я — реалістка, і не очікувала купівельного буму на першу ж роботу. Проте завдяки вам у мене вже є «на чай і до чаю» на День святого Валентина. Це неймовірно мотивує! Дякую ще раз за вашу підтримку. ❤️❤️❤️

Продовження будуть виходити регулярно, ми тільки починаємо розплутувати клубок почуттів Каті та Влада.

Нова глава — сьогодні опівночі! А щоб вам краще чекалося, ловіть гострий спойлер — шматочок від імені Владислава. Сьогодні він дізнається, що його «фортеця» виявилася прохідним двором...

— На цьому ліжку ти провів не одну ніч з Оксаною, — промовила вона тихим, рівним голосом. У ньому не було ні злості, ні ревнощів — лише суха констатація факту. — Твоя коханка з таким захопленням розповідала мені про м’якість ковдри, під якою ви кохалися... Добре, що твоя мама купила нову. Хоча б речі тепер не зберігають чужих спогадів.

Я заціпенів. Рука застигла біля її обличчя. Повітря в спальні вмить стало розпеченим.

— Ти бачилася з Оксаною? — запитав я, намагаючись приховати шок.

— Ні, Владе. Це вона бачилася зі мною. Одного ранку, невдовзі після нашого весілля, вона просто відчинила двері своїм ключем і зайшла в квартиру.

Я відчув, як всередині все обірвалося. Відчуття провини та гніву змішалося в один пекучий коктейль. Я вважав свій дім фортецею, а виявилося, що я залишив браму відчиненою для людини, якій тут вже не було місця.

— Чому… навіщо вона приходила? — я зробив крок назад, раптом відчувши себе винним хлопчиськом.

— Мабуть, хотіла переконатися, що її наступниця знає правила гри, — Катя ледь помітно усміхнулася, і ця усмішка була сповнена такої високої іронії, що мені захотілося провалитися крізь землю. — Вона прийшла забрати свою білизну, а заразом вирішила «просвітити» мене щодо подробиць вашого інтимного життя. Знаєш, вона була дуже переконливою.

— Чому ти відразу мені не сказала? — мій голос зірвався. Я не міг повірити, що моя дружина терпіла це приниження і жодним словом не видала себе.

— А навіщо, Владиславе? — Катя нарешті відвела погляд. — Ти сам сказав у перший день нашого шлюбу, що ми маємо право на особисте життя. Я вирішила, що це — частина твого світу, в який я не повинна втручатися. Твої ключі, твої жінки… Я просто спостерігачка.

Чекаю на ваші коментарі! Чи зможе Влад тепер спокійно спати у цій кімнаті?

До зустрічі опівночі! Ваш авторка. ✨