Читаю книгу «Спадок з Тоскани». Один із героїв — письменник, який уже третій рік працює над романом і ніяк не може його завершити. Усе через те, що він ніколи не був в Італіїї, а без відчуття країни йому бракує глибини й деталей.

Щоб вирватися з творчої кризи, він вирушає до Тоскани — шукати натхнення.

І знаєте, це все ж таки прекрасно — бути письменником) А ще краще мати можливість виходити з будь-якої кризи в такий спосіб.

Ми ж, прості смертні, мусимо справлятися інакше. Отже, чергова творча криза здолана, текст вкотре переписаний і чекає на вас, мої любі) Приємного читання! 

"Світло над нами" 

УРИВОК:

Ні. Я розумію, усвідомлюю, як поранить мене його холодність. Мені погано від цього. Не знаю, що мені робити.

У мене лишається одна надія. Це сьогоднішній та останній день зйомки у Каті. Можливо, вдасться поговорити з Глібом. Не знаю, правда про що, але я вирішую не зациклюватися на цьому, зупинившись лише на програмі мінімум.

Але до мого великого розчарування зйомка починається точно так, як попередня. Тобто з повної байдужості до мене з боку Гліба.

Ні, він дуже люб'язний зі мною і раз у раз мені щось підказує і радить, але робить це так байдуже ... так байдуже ... не дивиться на мене зовсім.

Ледве витримую це катування.

А як тільки зйомка закінчується, я швидко прощаюся з Катею і біжу довгим коридором на вихід, одночасно дістаючи телефон. Вечірній холод вулиці приносить деяке полегшення, і я на мить завмираю, щоб продихатися. Вирішаю трохи прогулятися, щоб упорядкувати думки трохи пройтися.

- Ну, сучка, ось ти й попалася.