«Я втомилася так жити...» — фраза, яку кожна з нас шепотіла в темряві, але боялася вимовити вголос.

Коротке есе «Я втомилася так жити»  про силу, яку ми не обирали, не сповідь і не мемуари. Це розмова з кожною українкою, яка раптово стала «неправильною» для всього світу. Ти поїхала? Ти залишилася? Ти повернулася? З дитиною під обстріли? У світі, де правильних рішень більше не існує, Ти — сама собі рішення.

​Тут про те, як знайти точку опори, коли за вікном — канонада прифронтового міста. Як стати «автономною системою», здатною врятувати дитину, вилікувати близьких і вистояти там, де здалися державні інституції.

​Тут немає жалю. 
Заходь, якщо не боїшся правди без прикрас