Додано
12.02.26 06:46:23
Очікування
Очікування здається безпечним станом, але саме в ньому людина часто втрачає себе. Коли ми чекаємо, ми віддаємо свою силу назовні — іншій людині, події, слову, яке можуть так і не прозвучати.
Очікуючи, ми відкладаємо життя на потім. Ми мовчимо замість говорити, терпимо замість обирати себе. День за днем очікування перетворюється на внутрішню напругу й сумнів у собі.
Найбільша небезпека в тому, що очікування маскується під надію. Але надія без дії повільно руйнує. Життя починається не тоді, коли виправдовуються наші сподівання, а тоді, коли ми перестаємо чекати й повертаємося до себе.
Іванна Роман
31
відслідковують
Інші блоги
«Я втомилася так жити...» — фраза, яку кожна з нас шепотіла в темряві, але боялася вимовити вголос. Коротке есе «Я втомилася так жити» про силу, яку ми не обирали, не сповідь і не мемуари. Це розмова з кожною
Сьогодні в лютневому парку людей насправді не так багато але я б дуже хотіла дізнатися що у кожного з них на душі про, що думає той молодий хлопчина, та сім'я чи мама, яка дивиться як її дитина гойдається на гойдалці...
Хай. Зізнайтесь чесно. Хоч раз у житті ви закохувалися в персонажа, якого в реальності обійшли б десятою дорогою. Того, хто ревнує. Контролює. Мовчить тижнями. Ламає, а не лікує. І все ж… ви його любили. Чому? Він
Чистий аркуш — найстрашніший момент у письменництві. Не критика. Не відгуки. Не конкуренція. А тиша перед першою фразою. Бо поки текст не написаний — він ідеальний. А щойно ти починаєш — він стає реальним. І
У січні провела марафон взаємного читання "Book-Connect", участь у якому взяли чудові талановиті автори. Дехто з вас писав, що хотів би прийняти участь наступного разу, тож я запланувала другий марафон на лютий місяць. Давайте
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиМабуть, найбільше, що ми втрачаємо в очікуванні — це час. А час, як відомо, не повертається ні з відсотками, ні з кешбеком. Це єдиний ресурс, який не можна відкласти “на потім”, заморозити чи перезавантажити.
Тому замість жити в режимі “ще трошки — і почнеться”, варто просто почати. Діяти. Помилятися. Сміятися. Насолоджуватись моментами, навіть якщо вони не ідеальні. Бо життя — це не черга в приймальні долі, де нам ось-ось винесуть вирок “можна бути щасливим”.
І якщо вже чекати — то хіба що на чайник, який закипає для ароматного чаю. Хоча й там краще не проґавити момент і паралельно щось зробити. Наприклад, написати коментар до вашого блогу ;).
Андрей Романенко (Black Silver), Єдина думка яка завжди була присутня в мене коли я писала свою книгу, то це думка про те що яб дуже хотіла допомогти комусь своєю історією. Не знаю чи я хотіла донести те щоб людина подивилася збоку і на прожиті мої роки і на прожиті свої роки. Тут чіткої відповіді я не зможу вам надати. Але завжди буду казати якщо моя книга допоможе хочаб одному читачу я буду безмежно щаслива . І насправді зовсім не грає ролі за один вечір прочитає людина мою книгу чи за місяць ... Найважливіше для мене щоб читач просто на декілька секунд зупинився і просто подумав над написаними словами.
❤️❤️❤️
Люмен Белл, ❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати