У циклі «Ігри, в які грають люди» з’явилося одразу дві історії.
Вони не перетинаються сюжетом, не мають спільних героїв і можуть читатися окремо.
Але їх об’єднує головне - люди, їхні вибори, їхні слабкості і ті самі ігри, у які ми всі інколи вплутуємося.

Два різні шляхи. Дві різні історії. І почуття, від яких не сховаєшся.

Кому майже службовий роман - вам сюди)
 

- А тобі яка подобається? - закидую в рот шматок сиру.

- Блонда моя, - розтягує посмішку, як кіт - хвоста на сонці. - То вона з собою подругу взяла. Ну, я ж із другом. Як у старі шкільні часи.

Коля знову сміється. Його забавляє ситуація, коли всі все розуміють, але подають під соусом чистої невинності. А я не знаю, чи то мене не вставили саме ці дівчата, чи то сьогодні мені не хочеться продовження вечірки. Тарілочниці вони чи ні - окрім надутих вуст і накладних вій я в них нічого не побачив.

- Я подумаю.

Ну, а кому потріпати нервову систему - сюди)

Я тамую подих... Це прикол? Вперше за все життя тут, у цій квартирі, мені стає лячно. Може, за мною підглядають? Як зомбі я дивлюсь на монітор, не в силах відвести очі від червоно-чорного тексту. І не одразу помічаю, що колір змінюється. Тепер на екрані білий фон з червоними літерами.

"Ти відчуваєш це? Так... Це не реклама. Не жарт. Не вірус.

Це твоя напруга. «Піти» чи «Залишитись»? Ось про що ти думаєш...

Але я тобі скажу: тут дозволено дивитись довше. Читати повільніше. Відчувати сильніше.

А тепер - правила. Прості. Як дотик. Чесні. Як бажання.

Правило перше: ти граєш лише якщо хочеш.

Правило друге: кожен вибір має наслідки - приємні або небезпечні.

Правило третє: тут не судять.

Правило четверте: чим сміливіше твоє рішення - тим глибше ти заходиш...

Буду рада, якщо завітаєте☺️❤️☺️❤️☺️❤️