Я пишу тому, що можу. Ось така проста відповідь на це доволі глибоке питання.

Якщо провести трохи більше часу над роздумами, то я просто якось почала писати, і з тих пір все завертілось. У мене завжди була грамотна українська, та й що приховувати, російська (оригінальна для моїх текстів) мови. Мені подобається сплітати слова у речення, і чим складніше я можу їх зробити, тим більше отримаю дофаміну від своєї майстерності.

Але, мабуть, ще є причини. Я глибоко переживаю емоції, і мені потрібно їх кудись виплеснути, і тут у хід іде все, де можна писати: блокноти, замітки, Google Docs.

Я просто відчуваю, що мені варто розказувати історії, які зароджуються у мене в голові. Я хочу ними ділитися, але те, що мене так мало людей читає мене, чесно, виснажує. Виснажує перевіряти кожен день, чи не додалось ще переглядів, обирати день та час для публікації. Двічі на місяць – це багато, чи мало? У мене ще є запасні тексти, які варто трохи відредагувати, і вони будуть готові до публікації, але що, як вони швидко закінчаться, а я не буду писати місяцями?