Книги про шлюб — у день шлюбу

Вітаю, любі читачки і читачі!

Кажуть, сьогодні, 08.02., день шлюбу❤️ З цієї нагоди запрошую вас прочитати дві мої книги, які допоможуть вам подивитися збоку на чужий шлюб і, можливо, навіть проаналізувати свій — принаймні багато читачок саме так і робили! Запрошую!

«Сорок тижнів з колишнім»

Уривок:

— У нас вийшло?

— Якщо дві смужки не брешуть, то вийшло, — Орест опускає мене на підлогу й усміхається, віддає тест: — Ходімо. Сядь краще. Може, тобі води? Ти зблідла.

— Все гаразд. Просто не треба було мене крутити.

Я дивлюся на дві смужки й не можу повірити очам. Я вагітна! Я стану мамою! У нас вийшло ось так просто, з першого разу, після п’яти років порізно і після двох розмов. Ще три тижні тому я не знала, що зі мною буде сьогодні, а зараз моє життя розплановане на дев’ять місяців вперед. Орест з’явився у моєму житті знову, перевернув усе з ніг на голову і подарував диво. Я стану мамою!

— Гей, ти чого… — Він нахиляється, бере моє лице в долоні, і побачивши, що я хлюпаю носом, гладить по щоках. — Ну, все ж добре. Ми зробили це. Ліно… Ти молодець, не плач. Ти будеш найкращою у світі мамою.

Крізь пелену сліз я зазираю йому у вічі. На секунду мені здається, наче не було цих п’яти років розлуки. Наче переді мною він, мій коханий чоловік, з яким я так мріяла народити дитину, й ось в нас нарешті вийшло, тепер ми будемо щасливими батьками, разом роститимемо свою малечу, а ще… гризтимемося. Марево розсіюється, бо я раптом згадую, як він порадів, коли сім років тому я показала йому тест з однією смужкою. В які ж жорстокі ігри іноді грає доля!

— А ти щось відчуваєш? — допитується Орест. — По собі. Маю на увазі, твоє тіло ще ніяк не сигналізує про вагітність?

Я замислююсь на хвильку, а тоді повільно мотаю головою.

— Ще рано. У деяких жінок груди наливаються, важчають одразу, але в мене наче нічого…

— Гм… Дай спробую, — Орест нахабно кладе обидві свої лапи на мої груди й, нічого не соромлячись, бере і мне їх.

— Що ти витво…

Я вже починаю обурюватись, але змовкаю на півслові — він піднімає на мене погляд, дивиться зі смішинками в очах.

— Дурник, — бурмочу, але й сама починаю сміятися. — Я в бюстгальтері з кісточками, взагалі-то. Ти нічого не відчуєш.

— Чому ж… Я дуже навіть відчуваю. Не в бюстгальтері, щоправда, а в своїх штанах…

Мене розбирає сміх, щоками ще котяться сльози радості, а Орест раптом серйознішає. Він забирає свої руки з моїх грудей і присідає. У мене перехоплює дух, коли бачу, як мій колишній чоловік стає переді мною на коліна, піднімає край светра й обережно кладе руку на мій живіт.

— Ти там, так? — шепоче. — Ми дуже раді, що ти там. Ми будемо дуже-дуже тебе чекати.

Ми.  

Я сміюсь і плачу водночас. Невже це він, мій Орест? Не мій Орест.

— Каже, що тут. — Він притуляє вухо до мого живота і вдає, що слухає.

ЧИТАЙТЕ КНИГУ ТУТ

***

«Шлюб з другої спроби»

Уривок:

— Якщо брешеш, пеняй на себе. Я не пробачу. Не сподівайся, я не ділитиму тебе з коханкою наступні дев'ять місяців.

Я заплющую очі, роблю глибокий вдих. Вона не повірить, навіть якщо скажу правду. Якщо скажу, що моє серце ніколи не ділилося між двома жінками, а належало одній.

Коли знову розмикаю повіки, Яни вже поруч немає. Озираюся — вона йде геть коридором.

Не очікую від себе того, що роблю. Біжу навздогін, встигаю притримати її за талію і обіймаю зі спини. Міцно втискаю її тендітні плечі у свої груди, оповиваю руками.

Яна сіпається, але не відпускаю, пригортаю дужче.

— Ти що робиш?

— Повтішай мене трохи, — гмикаю. — Пам’ятаєш, я тебе колись давно втішав після того, як той покидьок…

— Перестань. — Яна уриває мене. Знову смикається. — Я просила тебе не згадувати. І пусти мене.

— Не пущу, — шепочу. Заплющую очі, труся носом об тендітну шкіру під її вушком. — Просто постій, вдай, що не так вже й ненавидиш мене.

— А ти сам? Тобі самому приємно? — У її голосі чи то осуд, чи то біль. — Хіба не хотів би зараз обіймати її?

— Ні, не хотів би. Я ніколи не хотів обіймати когось, крім тебе.

Знаю, Яна й цьому не повірить. Але з часу нашої першої шлюбної ночі і дотепер нічиї обійми мені не були такими бажаними. Хоч я й був занадто дурним роками, щоб це визнати. А тепер — пізно.

Ну от. Вона гмикає.

— Чому ти мені ніколи не віриш, коли кажу про почуття? — У власному голосі чую втому.

— Може, тому, що ти нічого не зробив, щоб я тобі вірила?

ЧИТАЙТЕ КНИГУ ТУТ

А також читайте інші мою нову книгу, яка зараз у процесі:

✨️ «Гріши зі мною» у процесі тут

***

Більше новин від мене і спілкування у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.